Logo

Соцстандарти як одна з політтехнологій

СоцстандартиПсевдостурбованість урядових опонентів соціальними благами, яка вилилась в ухвалення закону про підвищення мінімальних зарплат та пенсій, скидаються на відверту політтехнологію зі знищення уряду загалом і Тимошенко – зокрема. Спільні дії Президента з партією регіонів тільки підтвердили це враження. Адже Ющенко, який не втомлюється засуджувати соціальний популізм і позиціонує себе як класичний економічний ліберал, свідомо поставив свій підпис під законом, який в нинішніх економічних умовах виконати просто неможливо.

Ба навіть більше. Обмеживши дію нового закону виключно підняттям «мінімалки» і виключивши відповідні зміни по всій тарифній сітці, Ющенко показав себе безграмотним економістом, зруйнувавши ідеологію чинних законів і де-факто повернувши країну у «зрівнялівку». Але й навіть у такому урізаному вигляді підвищення мінімальних соцстандартів на тлі обвалу виробництва майже на чверть загрожує дестабілізацією дуже хисткого економічного балансу. {jcomments on}

Розмови про підвищення соцстандартів в умовах світової економічної кризи, до якої Україна була чи не найбільш уразлива, і чиї наслідки економіка досі болісно переживає є щонайменше спекулятивними. Ті, котрі сьогодні волають про необхідність начебто потурбуватися про пенсіонерів якраз будучи при владі підвищенням рівня громадян переймалися найменше. І це в умовах шаленого економічного росту, як вихвалялася і продовжує це робити команда Януковича.

На тлі постійного передвиборчого галасу про підвищення соціальних стандартів, який використовується винятково для обливання брудом уряду Тимошенко, реальне підвищення цих стандартів і відповідні зміни в системі пенсійного забезпечення відбулися якраз завдяки урядові Тимошенко.

За роки незалежності України стараннями законодавчого органу в країні створена специфічна система пенсійного забезпечення громадян України, яка обслуговується більш як двадцятьма законами. Більшість пенсіонерів – 12 з половиною мільйонів – охоплені Законом України «Про загальнодержавне пенсійне забезпечення», решта – 1, 2 мільйона – отримують пенсії за іншими, спеціальними. До них потрапили народні депутати, держслужбовці, судді, прокурори, митники, СБУ-шники, міліціонери, співробітники НБУ, науковці, журналісти державних ЗМІ. Це окрема каста українських пенсіонерів, пенсії яких відрізняються від пенсій «пересічних» українців – у бік збільшення! – в рази, а подекуди і в десятки разів. Український парламент пенсійне законодавство «вдосконалював» здебільшого з огляду на власний інтерес та інтерес тих верств населення, яких представляли більшість депутатів.

2004 року була запроваджена пенсійна реформа, яка передбачала корегування системи пенсійного забезпечення. Розмір пенсії став залежати від розміру заробітку людини і, відповідно, величини внесків до Пенсійного фонду, та її страхового стажу – тобто тривалості її праці. І дійсно перераховані пенсії стали дещо відрізнятися, але не суттєво. Оскільки формула, за якою провадився розрахунок, містила вельми скупі параметри. Так, за один рік страхового стажу пенсіонеру нараховувався лише 1% від його заробітку. Тобто, людина, пропрацювавши до виходу на пенсію, наприклад, 35 років, могла розраховувати щонайбільше на 35% свого заробітку.

При цьому, розмір пенсій пенсіонерів, яких забезпечували пенсійні «спец закони», становив 80-90% від їх заробітку.

Абсолютно очевидно, що змінити ці закони в українському парламенті будь-якого скликання наразі нереально. Важко уявити, що нардепи змогли би погодитися самі добровільно перейти на загальний закон і так само змінити у бік зменшення закони «соціально близьких» держслужбовців, суддів, прокурорів etc.За часів урядування Тимошенко, дистанцію в розмірах пенсій було все ж таки зменшено. Щоправда, не всі кроки у цьому напрямку дали здійснити пильні опоненти разом з президентом.

Крок перший – обмежити пенсію

Навесні 2005 року уряд обмежив розмір максимальної пенсії дванадцятьма мінімальними пенсіями за віком. Така норма вже містилась у Прикінцевих положеннях закону «Про загальнодержавне пенсійне забезпечення», просто уряд її поширив на всіх українських пенсіонерів. На той час це була чималенька сума – близько 4000 гривень. Але це обмеження діяло не довго. З ним, ясна річ, прогнозовано не погодились ті пенсіонери, хто отримував пенсії, що набагато перевищували цю межу. І в Конституційний суд полетіло подання від 50 українських пенсійних депутатів щодо конституційності запровадження такого обмеження. А Конституційний суд, розглянувши цей крик депутатської душі 11 жовтня 2005 року (вже після відставки уряду Тимошенко першої каденції), виніс вердикт, що пенсійне забезпечення громадян, які виконують державні функції на посадах із спеціальним статусом, не підлягає обмеженню. Тож будь-яке обмеження розміру пенсії є неконституційним. Варто зауважити, що за тиждень 8 суддів Конституційного суду відправились на пенсію, тож можна вважати, що вони завбачливо підстрахували не в останню чергу своє пенсійне майбуття.

Тодішній міністр фінансів Віктор Пинзеник резюмував: «На жаль, Конституційний Суд 11 жовтня на конституційному рівні узаконив розподіл пенсіонерів. Першому сорту пенсіонерів призначають пенсію в розмірі 90% заробітку, а другий сорт, це більшість пенсіонерів, вони мають право на пенсію в розмірі один відсоток заробітку за рік роботи». В уряді Тимошенко критикували таке рішення суду і вказували, що воно скасовує накладені урядом обмеження на максимальний розмір пенсії.

Три роки потому, 28 травня 2008 року вже другий уряд Тимошенко ухвалив Постанову № 530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», в п. 10 якої запроваджувалось все те ж обмеження максимального розміру пенсії 12-ма мінімальними розмірами пенсії за віком. Але не довго діяло і це обмеження. Знову знайшлись 59 пильних ображених нардепів (за збігом – здебільшого регіоналів), які звернулись до Конституційного суду з відповідним поданням, і 10 вересня Конституційний суд прогнозовано визнав таке обмеження неконституційним, зазначивши, що уряд не наділений повноваженнями встановлювати розміри пенсій. Тому нинішній галас Партії регіонів довкола необхідності підвищення соцстандартів виглядає простот аморальним.

Крок другий – збільшення ваги року

Очоливши вдруге у грудні 2007 року уряд, Тимошенко ініціювала поступове збільшення коефіцієнту трудового стажу при нарахуванні пенсії – з 1 квітня 2008 року він зріс з 1% до 1,2%, а з першого жовтня – до 1, 35%. Це дало змогу більш глибоко диференціювати пенсії залежно від трудового стажу і суттєво їх збільшити – до 35 відсотків. Як не дивно, можливо, це мало не єдиний крок уряду, який не покритикувала ані опозиція, ані Банкова. Але й доброго слова звідти чути не було.

Крок третій – «спрощенці» мають доплачувати Пенсійному фонду

Світова криза, що розігралася, стала каталізатором для спроби уряду навести лад у відносинах з Пенсійних фондом суб'єктів малого підприємництва – у народі «спрощенців», яких в Україні налічується не багато не мало – аж 1,392 млн. осіб.

Нагадаємо, що згідно з Указом Президента України від 3 липня 1998 р. №727 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва», суб'єкти малого підприємництва мали сплачувати єдиний податок у розмірі до 200 грн., з якого відраховуються внески і до Пенсійного фонду у розмірі 42% (тобто максимум – 84 грн.).

За десять років, що минули відтоді, розмір цього податку жодним чином не змінювався. За цей час мінімальна пенсія в Україні збільшилася в 33 рази, середня – у 16 разів. Середній пенсійний внесок становив 56,35 гривні, нині – 482, що удвічі менше ніж розмір середньої пенсії. За ці десять років було здійснено 55 перерахунків пенсій, і сім мільйонів громадян за цей період вийшли на пенсію. Тільки страховий внесок «спрощенців» замерз на рівні 1998 року.

Цей щомісячний платіж до Пенсійного фонду давно не забезпечував згідно із Законом «Про загальнодержавне пенсійне страхування» навіть мінімальної пенсії для її платника, отже зменшував термін його страхового стажу (нині 1 рік страхового стажу при нарахування пенсії зараховується як 5 місяців).

Очевидно саме тому уряд вирішив привести у відповідність до сьогоднішніх реалій внески до Пенсійного фонду цього прошарку населення. І – додатково залучити до кінця 2009 року до бюджету Пенсійного фонду 1,9 млрд. грн. Іншими словами підлатати фонд за рахунок небідних громадян. Адже не секрет, що серед платників єдиного податку чимало мільйонерів, які платять всього 200 грн. податку.

14 квітня 2009 р. своєю постановою №366 «Про сплату внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування фізичними особами – суб'єктами підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування» він зобов'язав «спрощенців» з 1 травня 2009 року крім сплати єдиного чи фіксованого податку сплачувати ще й додаткові внески до Пенсійного фонду.

Суму страхового внеску підприємець мав визначати самостійно у зазначених межах. Мінімальний розмір відрахувань до Пенсійного фонду «спрощенцями» становив: у травні-червні – 207,50 грн., у липні-вересні – 209,16 грн., у жовтні-листопаді – 215,80 грн., у грудні – 222,11 грн., максимальний – 3331,62 грн.

Ухвалена постанова стовідсотково співпадала із законопроектом, який уряд направив до Верховної Ради ще в березні для поновлення співробітництва з МВФ і який парламент проігнорував.

Але щойно з'явилася ця постанова, серед опозиції і на Банковій здійнявся несамовитий галас – підприємців б'ють, це важкий тягар для бізнесу, бізнес піде у тінь... У секретаріаті Президента негайно заявили, що Кабмін перевищив свої повноваження, змінивши розмір пенсійних внесків для підприємців, бо за законом про загальнообов'язкове пенсійне страхування, розмір внесків встановлюють лише закони України. Причина обурення опозиції і колишніх «любих друзів» зрозуміла – це ж потенційні додаткові надходження до Пенсійного фонду і можливості уряду вчасно провадити соціальні виплати (зокрема – пенсії). Отже зрозуміло, що за такою опікою підприємців з боку Банкової та групи Кириленка(НУНС) ховалася знову ж таки нелюбов до Юлі.

Обурювалися разом з Президентом та його командою й окремі підприємці. Хоча більш розважливі погоджувалися, що такий податок їм по силах.

Та й правда, важко припустити, що для всіх «спрощенців», обороти яких можуть становити до 500 тис. грн. на рік, додаткові 200 грн. податку (тим більше – як інвестиції у свою майбутню пенсію) – важкий фінансовий тягар.

Хоча незаангажовані у політичних розкладах фахівці відзначили позитив запровадження цього податку. Так, наприклад, колишній міністр фінансів Ігор Мітюков зазначив, що ця практика є загальноєвропейською і не потрібно спекулювати на небажанні людей платити цей податок. Та й з огляду на пенсійне майбутнє «спрощенців», зазначив Мітюков, «підвищення мінімальної ставки відрахування до пенсійного фонду для платників єдиного податку зможе забезпечити їм гідну пенсію». «Я думаю, що кожний платник єдиного податку повинен сам для себе поставити запитання: яку пенсію я хочу отримувати в майбутньому? Сьогодні я молодий, сьогодні я здоровий, сьогодні я багато заробляю, але потім я вийду пенсію чи щось трапиться, і я трошки прихворію після 50 років, яку я пенсію буду отримувати?! Пенсію за віком — мінімальну, чи пенсію, яку я заробив ..?» – прокоментував Мітюков.

Але розраховувати на здоровий глузд у передвиборчий період марно. До речі, як і на сумління бізнесменів. Знайшлися 2000 підприємців-спрощенців (чи хтось спритно їх знайшов і організував), у яких вистачило грошей, аби звернутися до юридичної компанії «Наталія Субота і партнери», щоб ця компанія представляла їх інтереси у суді проти уряду. І наприкінці вересня Окружний адмінсуд Києва скасував пенсійні внески для платників єдиного податку.

Закиди ж на адресу уряду щодо неспроможності поліпшення пенсійного забезпечення виглядають абсурдними. Адже вони зупиняються спільними зусиллями Верховної Ради, більшість якої зараз де-факто підтримує конкурентів Тимошенко у президентській виборчій гонитві, та секретаріату президента – з тієї самої причини. Що гірше житиметься електоральній масі, то менше вона любитиме Тимошенко. А соцстандарти вдалий інструмент для маніпуляцій.

Template Design © Joomla Templates | GavickPro. All rights reserved.