A+ A A-
  • Written by Сергій Грабовський
  • Hits: 5131

Файний хлопчик Арсен та кондиції його амбіції

Передвиборчій плакат Арсенія Яценюка, Арсеній Яценюк{jcomments on}Уперше він з'явився на телеекрані буремної осені 2004 року. Тоді, якщо пам'ятаєте, не тільки владні інституції захиталися, - як і належить за такої політичної негоди, почала хитатися гривня. Народні маси кинулися до банків забирати свої гроші, передвиборчі доплати імені Януковича до пенсій ураз спричинили ціновий стрибок, долари і євро стали крайнім дефіцитом.

А тим часом голова Нацбанку Сергій Тигіпко очолював виборчий штаб чинного тоді прем'єра. І тоді якийсь хлопчак в окулярах – в.о. шефа Нацбанку – бере все у свої руки, впевнено розказує на телекамеру – підстав для паніки немає! – і за кілька днів дійсно паніка вщухає, банки починають нормальну працю.

Вигулькнув цей хлопчисько на телеекранах – і запам'ятався. Чи то контраст з тодішніми "героями" цензурованого піховшеками телебачення був разючим, чи то справді щось було справді нестандартне у тому полиску окулярів.

Тому тоді, коли Арсеній Яценюк посів то одне, то інше міністерське крісло, а потім став парламентським спікером, він уже мав певний, як то кажуть (попри тавтологічність цього виразу), кредит довіри до себе. У нього вірили, за ним з інтересом стежили – молодий, освічений, вільно чеше англійською, знає ледь не все на світі, а влучні репліки з нього так і летять на всі боки. Одне слово, надія української демократії...

Відтак на початку цього року нікого не здивували впевнене третє місце Арсенія Яценюка у всіх рейтингах потенційних кандидатів на президентську посаду і його реальний шанс за певних обставин вийти у другий тур виборів та перемогти у ньому. Ющенко, Мороз, Симоненко, Тягнибок – усі вони були десь там, унизу, а хлопчик Арсен, як його звали однокласниці, гарцював на білому коні майже врівень із визнаними фаворитами перегонів.

А далі сталося щось таке, в чому без добрячої пляшки розібратися важко.

«Бойові листки» від Арсена

По всій Україні вмить постали камуфляжні намети, в яких почали роздавали "бойові листки" з «мудрими сентенціями» А.П., а із незчисленних білл-бордів, виконаних у похмурих чи тривожних кольорах, на народ почав дивитися добродій в окулярах, за виразом обличчя схожий більше на Лаврентія Павловича, ніж на Арсенія Петровича. І посипалася на народ банальщина, яка невдовзі перейшла у відверті нісенітниці, у самоочевидну "локшину на вуха" для недоумкуватих хохлів. Яку б сферу ми не взяли – всюди те саме, дурня на дурні сидить і дурницею поганяє. Куди зник мудрий молодик? Що за почвара почала промовляти до нас зі шпальт різних московських таблоїдів "в Украине", ігноруючи провідні українські газети?

Скажете, перебільшую? Боюся, применшую. Якщо пам'ятаєте, був А.П. ледь не рік міністром закордонних справ, і не Зімбабве, а України. І ось що каже цей екс-міністр, який на посаді спікера підписав листа до Брюсселя стосовно якнайшвидшого нашого вступу до Північноатлантичного Альянсу: "У НАТО масса собственных проблем. Альянс должен показать свою способность успешно завершить миссию в Афганистане. Реально остановить распространение ядерного оружия в Северной Корее и, возможно, в Иране. Побороть терроризм и сомалийских пиратов, остановить захват киберпространства". («Комсомольская правда в Украине», 10-16.07.2009). Ґвалт! Хіба Північна Корея та Африканський ріг входять до сфери компетенції НАТО? І хіба в Афганістані Альянс не діє як інструмент Ради безпеки ООН, з його санкції? І хіба радикальні ісламські терористи не оголосили нещадний джихад зовсім не НАТО, а всім гяурам, включно з українцями? Зрештою, чому це сомалійські пірати – "власна проблема" НАТО, а не України, чиї моряки десятками потрапляють до них у полон? А хто приписав кіберпростір до НАТО? Білл Гейтс наче жодних офіційних посад в Альянсі не посідає... Чи інша сентенція з цього ж інтерв'ю: "Прошло уже почти пять лет, мы не вступили в НАТО, мы раскололи общество, мы построили каждый для себя крепость из песка. Зато газ у нас теперь не по 50 долларов за тысячу кубов, а по базовой цене 450 долларов, и может стать по 600". Цікава логіка. Очевидно, сусідня Білорусь так само палко прагнула до НАТО, і тому їй також різко підвищили плату за газ, а ще й забрали половину акцій компанії, що контролює систему трубопроводів...

...або хрестик зніміть, або труси вдягніть...

А після цього, презирливо оцінивши НАТО й прагнення українського керівництва до вступу в Альянс, А.П. робить карколомний логічний кульбіт: він ремствує щодо небажання держав-членів НАТО ремонтувати чи купувати військову техніку в Україні: "Нам не сделали ни одного заказа".

Пробачте, або хрестик зніміть, або труси вдягніть, як говориться в одному популярному анекдоті про "нових росіян". Ніколи не повірю, що екс-міністр закордонних справ не знає, що таке НАТО і з чим його їдять. І що в нього була незадовільна оцінка з логіки. Ні, справа тут у чомусь іншому.

"Я могу перечислить все вопросы так называемой старой повестки: русский язык, НАТО, ЕС или Россия, ОУН-УПА и в целом Вторая мировая война, Черноморский флот. Представим себе, что мы все эти вопросы решили, страна проснулась, их нет. Что изменилось бы в жизни гражданина? Ничего". ("Комсомольская правда в Украине", 31.07.2009), - енергійно продовжує А.П. І знову вішає локшину на вуха охочим до цього. Як нічого? По-перше, була б досягнута єдність більшості суспільства та політичної еліти на європейських і патріотичних засадах. Мало? По-друге, вступ до НАТО та ЄС передбачає досягнення високих критеріїв ефективності демократичної політики та ринкової економіки, отож подолання "рідних" олігархії, корупції, непрофесійності... – можете самі продовжити список. І це зветься "в житті громадянина нічого б не змінилося"? Ну-ну.

А ще А.П. збирається злитися в енергетичному екстазі з Росією та Європою. "Речь идет не о газотранспортном консорциуме, а об энергетическом. Украине необходимы энергоресурсы России, и мы предоставим россиянам в обмен на них свои транспортные услуги – попросту говоря, трубу. А наши европейские партнеры пусть предоставят нам конечного потребителя. Только в этом случае можно решить накопившиеся в этом вопросе проблемы: завышенные цены на газ от России, приемлемые для нас цены за транзит российского газа в Европу; газопроводы, которые строятся в обход Украины, и другие". («Комсомольская правда в Украине», 25.11.09). Ідея, звісно, крута, та екс-міністр закордонних справа і екс-міністр економіки не може не знати: Росія не ратифікувала Енергетичну хартію і не збирається це робити, тож грати цивілізовано на енергоринку вона не збирається. Деякі потужні західні компанії вже намагалися одержати доступ до енергоресурсів Росії – ну, і де зараз ці компанії? Невже ж А.П. ніколи не чув про їхню долю?

Яценюк свідомо прагне віддати до рук Москви й українські газогони, і місто Севастополь?

Ба більше: подвійний екс-міністр робить вигляд, що ніколи не чув і про те, як ведуться міжнародні переговори, скільки часу напрацьовуються важливі документи. Ось він заявляє: "Между Украиной и Россией подписано соглашение о временном пребывании ЧФ на территории Украины до 2017 года... Мы четко должны понимать, что все вопросы относительно этого документа будут решать президент и правительство в 2016 году. А сейчас надо прекратить дискуссии и всем выполнять условия договора, решая технические моменты" («Комсомольская правда в Украине», 12.11.2009). Але ж за рік об'єктивно неможливо підготувати умови для базування флоту у разі його виведення з Севастополя! І у Росії буде два виходи: вивести флот до Новоросійську, щоб його там знову потопити, як у 1918 році, або... забрати в України Севастополь, щоб і далі там тримати свої кораблі. Невже не розуміє А.П. міру провокативності своїх проектів? Чи він цілком свідомо прагне віддати до рук Москви й українські газогони, і місто Севастополь?

Схоже, що саме так. При збереженні номінального суверенітету України, але при включення її у таку собі "Східну Європу", причому "именно на пространстве от Ужгорода до Владивостока". (РИА "Новости", 24.09.09). Бо, мовляв, "проблематика, например, Украины и России полностью схожа. Начиная от проблем отсутствия индустриализации, а точнее, модернизации, и заканчивая проблемами в социальной или в правовой сфере". Як то кажуть, брехня собача. Росія – держава, яка жила, живе і буде жити в осяжній перспективі за рахунок своїх сировинних ресурсів. Головні російські проблеми – як втримати Північний Кавказ, Туву, деякі інші автономії, як не втратити Далекий Схід, який успішно підгрібають під себе китайці. Та й у правовій сфері проблеми принципово різні – в Україні сьогодні бардак, але ж не вбивають щодня по "чорнопикому", як у Росії, і не відстрілюють політиків і вільних журналістів, не забивають у міліції по кільканадцять опозиціонерів щорічно, не висаджують у повітря будинки та експреси тощо. А якщо і відбувається якась бридота, то у добрій половині випадків слід тягнеться до тієї ж Росії або до її фактичного анклаву – до Придністров'я. Але А.П. ці речі не турбують. Він хоче будувати Східноєвропейський союз, ¾ території якого чогось перебуватимуть в Азії і домінантою якого буде та сама Росія...

Провідний політичний клоун країни...

Узагалі-то, якби не президентські вибори і не пов'язані з ними обставини, то пан Яценюк міг би сміливо претендувати на роль провідного політичного клоуна країни, впевнено обійшовши Вітренко, Богословську та Герман. Стільки вікопомних відкриттів в усіх царинах людського розуму! Воістину – корифей усіх наук. То він розказує про місію "самого мощного геополитического проекта в истории человечества – Киевской Руси", то

розвінчує ллюзию постиндустриального общества", то впевнено наголошує, що "Європейський Союз самостійно навряд чи буде конкурентний", то виголошує остаточний вердикт: "Кризис – это исключительно западный элемент" (всюди цитати – з дотриманням мови і стилістики оригіналу). А то робить епохальне відкриття: "Средняя продолжительность жизни в Украине за последнее время упала на десять лет и продолжает снижаться!" – а вслід за ним інше: "О советской медицине и системе образования вообще нечего говорить -- общепризнано, что в свое время их качество превосходило стандарты самых развитых стран мира". ("ФАКТЫ", 1.08.2009).

Ось тут доведеться прокоментувати – бо ж перед нами фаховий економіст, себто людина, що звикла працювати з цифрами. Якість медицини має дуже чіткий цифровий вимір – середня тривалість життя людини. В УРСР 1990 року, за даними статистики, вона дорівнювала 70,5 років (доперебудовні дані до уваги брати не будемо, там "нормальна" тоталітарна фальсифікація цифр). Це – на кілька років менше не тільки, ніж тоді у США чи Франції, а і на Ямайці чи Віргінських островах. Зараз маємо приблизно 67 років (у чоловіків 61,5 років, у жінок – 73,4 роки), що, безумовно, замало – на 8 років менше, ніж у Польщі, на 11 – ніж у ряді розвинених європейських держав, і на 9 – ніж сьогодні на згаданих уже Ямайці та Віргінських островах. Ненормальна ситуація, звичайно. Як ненормальною вона була і за радянських часів. Але, заради Бога, скажіть, коли це середня тривалість життя в Україні становила 77 років? Невже за мудрого царювання Леоніда Даниловича Кучми?

І ще кілька штрихів до портрету Яценюка-економіста. Як уміло він оперує з цифрами та розвінчує "міфи про постіндустріальне суспільство", ми вже знаємо. А тепер – увага! – його розуміння основ економічного прогресу: "У нас много чего есть – и нефть, и газ, и золото, и плодородная земля, и уникальные производства, и квалифицированная рабочая сила. В этом – большой шанс". («Комсомольская правда в Украине», 17-23.07.2009).

Охочі можуть узяти виступи товариша Сталіна 1930-40 років і переконатися, як багато спільного було у тодішнього корифея всіх наук із сьогоднішнім. До речі, й індустріалізацію тов. Сталін проводив, і "продуктивне село" будував, і проблемами сильної держави переймався. От лише своїм нерозумінням вирішальної ролі наукоємності економічних процесів спрямував радянську економіку у глухий кут, змушуючи нарощувати видобуток вугілля та нафти і випуск сталі та тракторів. І, до речі, так само з метою "построить самодостаточную экономику". Тільки "самодостаточность" сьогодні в ціні хіба що у Північній Кореї, бо жодна нормальна економіка світу не є і бути не може самодостатньою вже з середини ХІХ століття...

Такі ж геніальні речі прорікає А.П. і щодо внутрішнього улаштування країни. От береться він за місцеве самоврядування і гнівно картає БЮТ: А чтобы в систему не прорвались случайные лица, предлагалось проводить выборы мэров и местных депутатов в два тура". («Комсомольская правда в Украине», 17-23.07.2009). Недемократично! Тільки ж чому у Франції, а ще в Італії, Польщі, Болгарії та низці інших держав мерів обирають саме у два тури? Невже там усі такі антидемократи? Чи, може, демократичною є наша вітчизняна виборча система, коли мера столиці можуть обрати 20% киян? Ну, а щодо Криму... Втім, дивіться самі: "Автономия должна быть экономически независима, тогда не будут подниматься политические вопросы". Узагалі-то економічна незалежність – це власна податкова система, власні фінанси, власна економічна політика, зрештою, державна власність у руках місцевої влади. Справді, політичні питання тоді не порушуватимуться – бо вони будуть розв'язані автоматично фактом економічної незалежності. Може, це щось сказане зопалу, може, з липня А.П. скоригував своє бачення проблем автономії? А дулю! Крим, виявляється, "это украинский Гонконг... Крымская автономия декларативна и ее нужно наполнить реальным содержанием. Это в первую очередь право самостоятельно устанавливать налоги и сборы, а также управлять ими". («Комсомольская правда Крым», 13.11.09). Хто забув, нагадаю – Гонконг у Китаї повністю контролює своє законодавство, поліцію, грошову систему, митницю, імміграційну політику, а також має власне представництво у міжнародних організаціях і на спортивних заходах. То що, будемо створювати своїми руками під проводом "хлопчика Арсена" фактично незалежну кримську (і, ясна річ, не кримськотатарську) державу?

Ні, справді, без пляшки розібратися у мотивах перетворення наче модерного і проєвропейського політика на чортбатьказнащо важкувато...

Демократія по-яценюківськи

А коли у виступі Яценюка на самміті «Ялтинська європейська стратегія» доходиш до висловлених з неабияким апломбом тверджень про необхідність імплементації результатів референдуму 2000 року, то хочеться негайно де-факто скасувати депутатську недоторканність, хоча б щодо одного нардепа: "В Україні в 2000 році був проведений референдум, референдум за ініціативою президента України Леоніда Даниловича Кучми, який бачив декілька пунктів і за який проголосували 80% українців. На цьому референдумі було прийнято три рішення. Перше рішення – зняти повну депутатську недоторканість членів українського парламенту, 82% українців за це проголосували. Друге рішення – запровадити систему, за якою в Україні тільки 300 членів парламенту, тобто, скорочення на 150 членів парламенту. Третє рішення стосувалося двопалатного парламенту. Всі ці рішення були прийняті абсолютною більшістю українців. Але тут і полягає проблема української демократії. Люди проголосували, але рішення не імплементовані. Рішення не стали частиною національного закону. І тому це рішення референдуму далі чинне. Думаю, що новому президенту треба буде обов'язково виконати свою конституційну функцію як глави держави і гаранта Конституції і дати відповідь, в якій формі рішення цього референдуму повинно бути імплементоване".

Потрібні коментарі? Рішення абсолютно фальсифікованого "референдуму" мають бути втілені в життя! Леонід Кучма – батько української демократії! І таке інше. Але що тут цінне – те, що А.П. захопився і мимоволі показав фрагментправди: "референдум за ініціативою Леоніда Даниловича Кучми". А офіційно ж це був "референдум за народною ініціативою"...

Та годі. Хочеться вже встати від клавіатури та піти вимити руки – надто про гидкі речі доводиться писати. Включно із тим, що борець за "демократію" та "сильну державу" на минулій сесії Ради прогуляв 31 пленарне засідання (більше з кандидатів у президенти – тільки незрівнянна Інна Богословська (48 засідань) та проФФесор Віктор Янукович (38 засідань). А ще, маючи мільйонні статки, примудрився торік отримати 41 тис. 144 грн. матеріальної допомоги. І після всього цього – докоряти іншим за їхню аморальність.

Дурник чи цинік?

Чому ж так сталося? Чому Яценюк рушив шляхом, на якому гарантовано втрачав електорат і політичну перспективу? Занедужав і збожеволів файний хлопчик Арсен? Несхоже якось. Вирішив перехопити виборців Януковича, Симоненка і Мороза купно, тобто знов-таки збожеволів на ґрунті політичних амбіцій? Так хто б йому гроші дав, і чималі, на таке божевілля... Чи просто продався комусь із тельбухами і ретельно грає написану для нього роль?

Справді, можливо, перед нами складові якоїсь багатоходової хитромудрої комбінації, і мав рацію політолог Віктор Каспрук, коли ще у червні зауважив, що у другому турі президентських виборів нам можуть запропонувати вибір з-поміж Ющенка та Яценюка, а реальні претенденти на посаду глави держави кудись раптово зникнуть, не за своєю волею зійдуть з перегонів. І саме задля гри у великому (й добре оплачуваному) політичному спектаклі А.П. рушив наче-всерйоз-завойовувати зовсім не свій електорат та дивувати народні маси все новими і новими "відкриттями" на межі психічного здоров'я.

Іншими словами, ймовірно, що перед нами зовсім не дурник, а суперцинік.

І суперцинік талановитий, готовий говорити будь-які дурниці з метою завоювання влади і виконання будь-які замовлення тих, хто дає йому гроші. Суперцинік, потаємні мрії якого втілилися в офіційній назві його посади у нововідформатованій партії "Фронт змін": Лідер (саме так, з великої літери), який "визначає політичний курс партії, приймає політичні рішення, має право вето на будь–яке рішення керівних органів партії". Нагадаю, що російською мовою ця скалькована з англійської назва посади перекладається як "Вождь", німецькою – як "Führer". І ще нагадаю: Ленін, Троцький, Муссоліні, Гітлер, Чаушеску і т.д. мали у політичному середовищі репутацію клоунів, аж поки не діставалися влади.

Будемо сміятися?