A+ A A-
  • Written by Сергій Грабовський
  • Hits: 5867

Віктор Ющенко, котрий так і не навчився бути президентом

Віктор Ющенко{jcomments on}"будемо, зробимо, впровадимо..." Наче й не було цих п'яти років. Наче все починається спочатку. Леонід Кучма хоча б був чесним – я, мовляв, ракетник, нічого не знав і не вмів, упродовж першого терміну тільки вчився керувати державою, а от тепер знаю, що робити. Ющенко натомість, як ми бачимо, все знає й усе вміє – от тільки здійснювати свої ідеї він збирається у майбутньому. Це стосується майже всіх сфер суспільного життя... До програми В.А. відверто бракує чарівної палички Гаррі Поттера та підручника доброчинних заклинань. Втім, мабуть, можливо все це зробити, працюючи по 14-16 годин на добу та забувши про трипільські черепки, бджіл і різдвяне катання на лижах разом із кумом Міхо.

Знайомство з виборчою програмою чинного Президента України зайвий раз доводить, що Віктор Ющенко – постать багато в чому трагічна. Передусім у своїх щирих бажаннях здійснити цілу купу див для українського народу, - і не менш щирому небажанні та невмінні рахуватися з дійсністю. І тут трагізм цієї політичної постаті переходить у фарсовість. Схоже, за п'ять років перебування на чолі держави Віктор Андрійович так і не зрозумів, що мало зачаклувати дійсність, мало проголосити кілька гучних промов і розповісти всіх про свої добрі наміри – треба ще й тяжко працювати самому та вміти організувати для такої праці свою команду. А це, схоже, виходить поза межі розуміння В.А. та його ближчого оточення. Тож і залишаються слова, слова та ще раз слова – бодай навіть дуже гарні.

І при цьому враження таке, що попередні п'ять років Ющенко не очолював Українську державу, ба більше – цих п'яти років просто не було. Ось учора лише відбуяв Майдан, а сьогодні ми починаємо життя спочатку, з нового листа, і казка стане реальністю. Лицар на помаранчевому коні веде за собою Україну, а всі лиходії, хто не встиг сховатися (особливо одна персона жіночої статі), щезнуть у сяйві чеснот і звершень цього лицаря.

От тільки насправді все не зовсім так, а найчастіше зовсім не так, як мариться у високих кабінетах на столичній вулиці Банковій.

Самозакоханість новітнього Нарциса

"Я, Віктор Ющенко, йду на вибори, щоб гарантувати збереження курсу, який ми разом обрали на українському Майдані. Це курс національної гідності, соборності і сильної держави. Це утвердження європейських стандартів у житті Української держави і кожного її громадянина", - так починається програма кандидата у президенти Віктора Ющенка. Невже досвідчені штабісти глави держави і він сам не розуміють, як трагікомічно звучать ці слова? Держава сьогодні слабша, ніж була за Леоніда Кучми, її гідністю вже тільки хто не нехтує, а про європейські стандарти і говорити не доводиться. А політик з кількома відсотками повної довіри до себе береться щось "гарантувати" кожному громадянинові...

Але В.А., схоже, всерйоз сприймає себе як українського месію: "Мені особисто не раз доводилося виводити країну з кризових ситуацій. На чолі Нацбанку мені вдалося успішно ввести українську гривню, на чолі Уряду – врятувати Україну від дефолту, покінчити з ганебною бартеризацією економіки та повернути заборгованість з виплати пенсій та зарплат".

Справді, десь з дюжину років тому Ющенко був визнаний одним із кращих банкірів світу. Та, мабуть, кожен, кому зараз за п'ятдесят, здатен пригадати ті подвиги, які він учиняв у середині 1990-х. Але ж це не підстава твердити, що молодість вічна. Ти зараз доведи не словом, а ділом, що перебуваєш у не гіршій формі. А коли з цим значно складніше, куди легше нагадувати людям про минулі подвиги – і, до речі, не свої, а чужі.

Слово Тарасові Чорноволу:

"Моя перша зустріч з Ющенком стала для мене шоком. Влітку 2000 року, в той день, коли я склав присягу депутата, я опиняюсь в кабінеті прем'єр–міністра... Мене шокували самі обставини, які були пов'язані із зустріччю. Тоді був старт бюджетного процесу. В приймальні Ющенка товпиться купа народу, якісь заступники міністрів, ішло погодження бюджетної резолюції. Але з його боку до них був повний нуль уваги! Ми сидимо в кабінеті не менше двох з половиною годин, говоримо про все на світі – про те ж Трипілля, про ті ж глечики... Прем'єр–міністру великої країни було начхати, що в приймальні стоїть купа людей, а він дві з половиною години може розмовляти ні про що, без жодного результату..."

Може, це наклеп? Але схожими словами описують зустрічі з Ющенком у часи його прем'єрства й інші політики та інтелектуали. Власне, і президент Ющенко "рятував країну" схожими методами, а на додачу – у суворій відповідності до Трудового кодексу, впродовж 8-годинного робочого дня. Звісно, коли Ющенко під час переговорів з Віктором Януковичем годинами міг забивати баки "конкретному" проФФесорові оповідями про гетьмана Скоропадського та скіфів-орачів, доводячи того ледь не до екстазу і готовності погодитися на що завгодно, хоч на дострокові парламентські вибори, хоч на Яценюк в ролі міністра закордонних справ, то це сприймалося більшістю публіки як весела заморочка. Але коли такий стиль переноситься на практично всі ділові стосунки і коли головним знаряддям президентської команди є постійні призупинення постанов уряду (схоже, незалежно від того, що саме збирається робити Кабмін – аби тільки не йшла робота) – то це вже не смішно. Так само не смішно, як і приписування особисто собі, коханому, дебартеризації економіки (особливо енергетичного сектору, від якого тоді залежало майже все) і виплату заборгованостей із зарплат та пенсій.

"Я не поступався національними інтересами заради прихильності чужих столиць", - хвалить себе далі В.А.

А от тут ми не повіримо. І навіть не треба нагадувати магічне слово "РосУкрЕнерго". Згадаймо, що президент за посадою – це ще й Верховний Головнокомандувач. З чого почав президентство Ющенко? З того, що не скасував незаконне розпорядження уряду Януковича від листопаду 2004 року про списання 30 бойових та допоміжних кораблів, серед яких були фрегат "Севастополь", корвет "Ізяслав" і ракетний катер "Умань". На ремонт цих кораблів треба було б загалом не більше грошей, ніж на побудову нових резиденцій глави держави – і вони б ще років 20-25 ходили морем. Але...

А 30 листопада 2009 року надійшла інформація, що міністерство оборони України та державний департамент США підписали протокол про ліквідацію українських ракетних комплексів 9К72, більш відомих за натовською класифікацією як «Scud-В», себто той самий сакраментальний "Скад", який стояв на озброєнні у Саддама Хусейна і який нині мають Північна Корея й Іран. А за кілька років до цього, у січні 2006-го, на авіабазі «Полтава» був урочисто (!!!) розрізаний на шматки останній український бомбардувальник Ту-22М3, відомий у НАТО як «Бекфайр-Сі» («Backfire-C»). Що цікаво: ці оперативно-тактичні ударні ракети та бомбардувальники не підпадали під жодну угоду про скорочення озброєнь, тобто саме за президентства Ющенка Україна добровільно позбавилася останньої ударної зброї, яка нездатна була загрожувати Вашингтону, але могла бути потужним засобом стримування щодо Москви чи Бухареста. Звичайно, треба було витрачати досить значні гроші на утримання та модернізацію цієї зброї, але без неї наші Збройні Сили годяться хіба що для парадів, які так полюбляє чинний президент.

Проте це тільки преамбула. А от "амбула", себто головний зміст програми, ще попереду. І тут на нас також чекають дивовижні дива.

Переворот як засіб демократизації й упосліджена свобода слова

"Вибори до Верховної Ради України відбуватимуться за відкритими списками, а до місцевих рад – за мажоритарною системою", - урочисто обіцяє Віктор Ющенко. Цікаво, яким чином він це реалізує? Адже виборчий закон – компетенція Верховної Ради. А якщо вона не схоче прийняти такий варіант? Ага, ми забули ще одне досягнення В.А., а він про це не забув: "Я ініціював конституційну реформу, яка дасть Україні ефективну справедливу владу". Ну, щодо ефективності є різні думки. Скажімо, один із кращих незалежних експертів з конституційного права Всеволод Речицький вважає: "На жаль, проект Конституції від Президента більше нагадує пересолоджену цукерку. Смак ніби прийнятний, але потім все одно хочеться напитися з криниці... У президентському проекті закріплене у статті 7 розділення влад не перешкоджає міністрам залишатися депутатами. Не маючи статусу глави виконавчої влади, Президент все одно має можливість блокувати урядові постанови практично з будь-якого питання. Й для цього йому навіть Конституційний Суд не потрібний. Будь-який акт Кабінету Міністрів він може відмінити, якщо останній становитиме загрозу національній безпеці. Але ж загрозу національній безпеці можна побачити у чому завгодно... Що ж стосується територіальної організації влади за проектом, - то тут ситуація є майже критичною", оскільки у проекті не передбачені механізми реального державного управління на місцях.

Іншими словами, без істотних коректив президентський проект буде мало чим кращий за чинну Конституцію. Але як В.А. збирається його впровадити? Дуже просто: "З урахуванням результатів всеукраїнського обговорення я внесу народний проект Конституції України до Верховної Ради України. Якщо протягом 100 днів країна не отримає нової Конституції, повноваження Верховної Ради України будуть достроково припинені, позачергові вибори відбудуться з одночасним референдумом з ухвалення Основного Закону держави". Те саме робив, якщо пам'ятаєте, Єльцин у Росії 1993 року. Тоді довелося вводити у Москву танки й обстрілювати будинок уряду. Можливо, українські депутати, значна частина яких просто хизується відвертими порушеннями Конституції (щодо особистого голосування, і не тільки) цілком заслуговують на таке поводження, але давайте називати речі своїми іменами: йдеться про військовий переворот. То навіщо ж тоді з таким жахом у голосі говорити, що, мовляв, тут "дехто рветься до диктатури"?

Та є й інші, м'яко кажучи, недоречності, які дозволяють сумніватися у самій можливості існування ефективної влади a la Ющенко. У програмі написано: "Ми скасуємо недоторканність депутатів, суддів та Президента". Звучить модно, а за змістом – абсолютна нісенітниця. Інститут недоторканності парламентаріїв, суддів і глави держави формувався у демократичних країнах впродовж століть, без нього влада просто не може нормально функціонувати. Знову нагадаю, що Президент України – це Верховний Головнокомандувач, він постійно перебуває на бойовому чергуванні. А навіть рядового вояка, який знаходиться на такому чергуванні, не можна чіпати, і навіть захворівши, він не може полишити пост, аж поки не надійде зміна. Інша справа, що у нас інститут недоторканності високопосадовців набув гіпертрофованих форм...

"Ми захистили свободу слова. На черзі – утвердження незалежної журналістики, громадський контроль за інформаційним простором, пріоритет для національного медійного продукту", - стверджує програма Ющенка. Натомість самі журналісти говорять інше. Оглядач "Телекритики" Отар Довженко пише про телевізійні програми за участю глави держави: "Ющенко... дав усім зрозуміти, що вважає себе вищим за них. Характерно, що перетворення народного президента на пам'ятник самому собі, відгороджений від народу стіною закам'янілої зверхності, відбувалось під невпинне повторення мантр «Ющенко дав нам свободу слова» і «Ющенко веде нас у Європу»... Стіна, яка закриває Ющенка від суспільства – це також стіна, що закриває суспільство від нього. Якщо спілкування президента і суспільства відбувається в режимі монологу глухаря, чи варто дивуватися, що президент не розуміє потреб і настроїв народу й не в стані оцінити навіть власні шанси на здобуття його прихильності на виборах... Незалежно від авторитетності й слушності співрозмовника, під час діалогу наш президент зазвичай виявляє неприховане бажання, аби той швидше замовкнув і дав можливість відповісти улюбленим «не про це зараз треба говорити!»".

Отака от свобода слова – ви говоріть собі що хочете, але глава держави вас усе одно слухати не буде, тому краще мовчіть!..

Де взяти чарівну паличку, якщо ти – не Гаррі Поттер?

У програмі В.А. можна знайти чимало цікавих і загалом слушних ідей: "Закон встановить чесну прозору формулу визначення розміру зарплат і пенсій... У системі нарахування пенсій буде наведений порядок, розрив їх верхньої і нижньої межі буде скорочений... Держава встановить справедливі співвідношення в оплаті праці всіх працівників бюджетних установ. Статус працівників сфери освіти, культури, охорони здоров'я буде прирівняний до статусу державного службовця... Міліцейське свавілля буде припинено... «Перевертні в погонах» будуть каратися максимальним терміном ув'язнення з конфіскацією майна... Ми завдамо рішучого удару по корупції, почавши з верхніх ешелонів влади... Багаті мають платити в бюджет більше за бідних. Спеціальним податком буде обкладатися розкішне майно – таке, як вілли, яхти, лімузини... Буде проведена реформа системи захисту прав споживачів, посилений контроль якості і безпеки продуктів, в першу чергу дитячого харчування," – і так далі, і таке інше. Все у майбутньому часі. Але чому? До першого туру ще є час, президент має право вимагати першочергового розгляду своїх законопроектів у Верховній Раді. Апарат у глави держави чималенький, "з'їдає" десь близько мільярда гривень на рік, то вперед, В.А., – подавайте законопроекти, один за одним! І хай депутати їх відхилять чи покладуть до "довгої шухляди" – тоді виборці побачать, хто є who, як любив казати Горбачов у бутність генсеком. А так надто схожа ця файна програма на обіцянку комунізму у 1980 році. Там теж були красиві слова, що не мали під собою жодного підґрунтя.

Крім того – "Багаті мають платити в бюджет більше за бідних..." Десь це вже чули українські громадяни, чи не так? На Майдані-2004, коли народний кандидат Віктор Ющенко говорив, що багаті поділяться з бідними, так? З тих часів коефіцієнт Джині, який характеризує соціальні дисгармонії, в Україні значно вищий, ніж у Євросоюзі – і тенденцій до його зниження поки що не видно. Ну, а те, що вчителеві й лікареві президент обіцяє високе щастя – їх нарешті зрівняють з бюрократами, - то це вже навіть не смішно.

Ну, і далі вздовж усієї програми – "будемо, зробимо, впровадимо..." Наче й не було цих п'яти років. Наче все починається спочатку. Леонід Кучма хоча б був чесним – я, мовляв, ракетник, нічого не знав і не вмів, упродовж першого терміну тільки вчився керувати державою, а от тепер знаю, що робити. В.А. натомість, як ми бачимо, все знає й усе вміє – от тільки здійснювати свої ідеї він збирається у майбутньому. Це стосується майже всіх сфер суспільного життя, крім хіба що свободи слова (втім, Отар Довженко про її специфіку в президентському розумінні написав дуже добре) та ще дечого, на що Ющенкові вже стачило сил та вміння: "Я відроджую пам'ять про національні трагедії та перемоги". Воно-то наче й так, але ж у 2004 році у шкільних підручниках вже зник сталінський термін "Велика Вітчизняна війна", а з 2005 року він відродився і набув "другого дихання".

Та досить. До програми В.А. відверто бракує чарівної палички Гаррі Поттера та підручника доброчинних заклинань. І тоді б ніхто не сумнівався, що весь колосальний обсяг її ідей та настанов був би реалізований. Втім, мабуть, можливо все це зробити, працюючи по 14-16 годин на добу та забувши на наступні п'ять років про трипільські черепки, бджіл і різдвяне катання на лижах разом із кумом Міхо. Але чи здатен на такі страхітливі жертви Віктор Ющенко – не якась фантастична сталево-крицева істота, що її намагаються нам намалювати запопадливі борзописці, а той реальний В.А., якого всі ми добре знаємо? Ні, навіть у разі якщо станеться диво і його знову оберуть главою Української держави. То чи не ліпше виборцям залишити небувальщину її палким адептам, а самим орієнтуватися на тих, хто здатен реально й ефективно працювати на посаді №1 України?

Читайте також:

- Популістський передвиборчий союз «Ющенко-Янукович»

- Експерти вважають, що Віктор Ющенко використовує фактор Збройних сил як інструмент передвиборчої боротьби з Тимошенко

- Ющенко може стати прем'єром при президентові Януковичу - прогнозують експерти

- Віктор Ющенко грає не як голова держави, а як учасник виборчої кампанії – вважають політологи