A+ A A-
  • Written by Сергій Грабовський
  • Hits: 8634

Ющенко: крах останнього міфу

Віктор Ющенко{jcomments on}"Віктор Ющенко – це дурний непрофесійний безвольний релігійний патріот". Якщо написати таке під своїм ім'ям, легіон "професійних українців" і просто щирих прихильників Віктора Андрійовича просто-таки затопчуть тебе на Інтернет-форумах. А водночас не менш професійні "ліберали" з московсько-чекістським акцентом завважать, що це якась нісенітниця, що не може в одній людині існувати така суміш несумісного.Та очевидно, що може.

А на додачу ця характеристика не мого авторства. І не чийогось особистого. Це – сумарна думка багатьох українських громадян. Думка на загал дуже точна, і тільки в одному пункті вона, як на мене, потребує істотної корекції, а відтак – руйнації ще одного міфу про Ющенка.

Проте спершу – звідки взялася ця сума якостей: "дурний непрофесійний безвольний релігійний патріот".

Мій давній приятель, також випускник філософського факультету КНУ ще пізньорадянських часів, котрий живе і працює в одному із лівобережних провінційних – проте вузівських – міст, у ці місяці мотається як навіжений: соціологічні опитування. А це можливість і підзаробити, і світ побачити, і себе показати, і мати добрий матеріал для власних роздумів – тим більше, що практичною соціологією він займається не вперше.

Одразу зауважу, що мова йде не про службу на якісь новітні "Рога і копита", що малюють рейтинги чи то зі стелі, чи то на основі "дунемо, плюнемо, і саме піде". Ні, мова йде про співпрацю з серйозною соціологічною службою, що має непогану репутацію, реальну всеукраїнську мережу і професійних розробників анкет та аналітиків. Отож цим результатам можна довіряти; та для того треба бачити їх у повному обсязі, що мають змогу робити тільки аналітики фірми та замовники. На тому все глохне – до масової аудиторії доходять тільки окремі, вигідні замовникові, фрагменти результатів, які радше спотворюють картину електоральних настроїв, аніж малюють її. Воно, зрештою, і не дивно – адже замовником виступає структура, наближена до "першого тіла держави", а хто добровільно оприлюднюватиме весь той негатив, який народ пов'язує із твоїм кумиром?

Та мова не про те, як політики певного ґатунку маніпулюють об'єктивними даними і руйнують репутацію соціологічної науки (хоча це теж дуже цікавий сюжет, вартий окремої уваги). Мова про те, що ж виніс мій приятель зі своїх виїздів "у поле", які узагальнення самотужки зробив на рівні свого регіону, бо ж до загальноукраїнських результатів його, ясна річ, ніхто б не допустив. А ці узагальнення поведуть нас далі – ми наочно побачимо, що народ (себто сукупність виборців) також може помилятися, надто звертаючи увагу на демонстративні, зразково-показові дії певної особи і не заглиблюючись у те, що стоїть за цими діями.

Одне слово, йдеться, як уже було сказано, про денонсацію ще одного міфу про Віктора Ющенка. Мабуть, останнього з них. А саме – міфу про щирого християнина на посаді президента.

Президент-християнин проти християнської святині?

Звідкіля з'явилися оті п'ять головних характеристик Ющенка, наведені на початку статті? Дуже просто. В соціологічній анкеті, поміж іншого, було прохання: виберіть чільні якості ідеального глави Української держави з-поміж запропонованих вам 25 (при цьому можна було назвати як три, так і дев'ять характеристик – респонденти не обмежувалися у кількості названих ними якостей). А потім ішло інше запитання: назвіть головні якості кожного із чільних учасників виборчих перегонів – а тут слід було обмежитися лише п'ятьма рисами. Результат вийшов дуже цікавий, у чому читач уже міг переконатися в тому, що стосується чинного президента.

Та й характеристики інших кандидатів не поступаються влучністю. Скажімо, щодо Юлії Тимошенко у п'ятірці якостей, що їх найчастіше називали у тому регіоні, тільки одна напівнегативна: "хитра". Інші – суто позитивні: розумна, працьовита тощо. А от Віктор Янукович – це, виявляється, людина без якостей, навіть в очах своїх прибічників – хіба що "міцний господарник" (теж один із міфів нашої доби, але про нього якось іншого разу), інші його якості респонденти просто здебільшого не могли назвати...

Та за всіх обставин, як бачимо, щира релігійність Віктора Ющенка не викликає у жителів української лівобережної "глибинки" ніяких сумнівів. А от у автора цих рядків викликає. Точніше, викликала. А потім сумніви перейшли у тверду переконаність.

Пам'ятаєте? У серпні 2005 року Віктор Ющенко, чий рейтинг тоді ледь не зашкалював, влаштував нестандартні урочистості на честь Дня Незалежності. Процитую фрагмент із власної тодішньої статті: "А ще після молебну у Святій Софії секретаріат вирішив провести врочистий прийом з нагоди Дня незалежності на території національного заповідника "Софія Київська", тим самим відмовившись від традиційних прийомів у палаці "Україна". Як повідомила прес-секретар президента Ірина Геращенко, Ющенко скаже тост із келихом шампанського присутнім, а потім почнеться "неформальне спілкування" (хто був на фуршетах, знає, що це таке). А тепер запитання: територія собору Святої Софії Київської – не просто заповідник під патронатом ЮНЕСКО, це ще й сакральна територія для всіх українських християн, незалежно від конфесії, це земля, вільна від мирської суєти (чи, принаймні, така, що має бути вільною). Чи добре продумав усе секретаріат Ющенка, що вирішив запросити українських та зарубіжних високих гостей погуляти на цій землі?"

Тоді здавалося, що у всьому винен капосний секретаріат. Цар хороший, бояри погані... Але керівники секретаріату змінювалися, а гулянки знову і знову повторювалися. Поступово до них звикли. Дурний приклад – заразний: столична мерія вирішила взимку зробити на Софіївському майдані каток – із гучною поп-музикою, із нерідко сороміцькими текстами пісень якраз під дзвіницею Софіївського собору. Не те що з християнської – з безрелігійно-гуманістичної точки зору то було дикунство. Але президент мовчав – схоже, собор-святиня був йому цікавий тільки як місце для публічних акцій, які б вихваляли його ревну віру.

Наступний епізод, коли стало зрозуміло – Віктор Ющенко тяжко слабує на один із найбільших християнських гріхів, а саме гординю, - також усі добре пам'ятають. Візит Вселенського патріарха Варфоломія І до Києва. Білборди з величавими постатями церковного предстоятеля і президента України. Але це ще якось – просто було смішно. Але коли після візиту з'явилися пам'ятні монети з силуетами Варфоломія І та Віктора Ющенка, стало не смішно. Адже у цивілізованих країнах існує традиція не зображати на монетах чинних глав держав, і від неї відступають або диктатори, або безпросвітні дикуни. А вивищувати себе до Вселенського патріарха... Знов-таки, і з абстрактно-гуманістичної, і з християнської точки зору це вкрай негоже.

А от жирну крапку над "і" поставила нинішня виборча кампанія, точніше, її переддень. Тоді все стало зрозумілим: власні інтереси та жадоба влади для Віктора Ющенка значно сильніші за вимоги християнської моралі.

Щоб бути християнином, мало хрестити собі лоба

І втретє я закликаю читачів згадати дещо важливе, а саме – перипетії з визначенням дати президентських виборів. Пам'ятаєте, спершу Верховна Рада хотіла провести їх, як завжди, восени, а потім президент Ющенко зробив подання до Конституційного Суду і домігся перенесення першого туру цих виборів на січень, а другого туру – на початок лютого 2010 року?

Ні, я добре розумію, що глава держави має право добути визначений йому Конституцією п'ятилітній термін, але ж не ціною зневаги до українського народу, його віри та його традицій! Що я маю на увазі? А те, на який період припадає пік виборчої кампанії, особливо перед першим туром голосування, і чи вписуються стандарти передвиборної поведінки політиків та електорату у християнські норми, з якими безпосередньо пов'язаний цей період.

Отже, перший тур виборів – 17 січня. Теледебати в прямому ефірі Першого національного телеканалу між кандидатами – з 4 по 15 січня. Дебати неминуче гострі, із взаємними образами, ймовірно, часом навіть з матюками. А що зробиш – такими вони є за своєю природою, ці дебати, коли у них беруть участь не тільки реальні кандидати, але й маргінальні політики.

Але ж Україна взагалі-то начебто є країною із християнською культурою. За різними соціологічними опитуваннями, від 60% до 80% населення відносить себе до або різних християнських конфесій, або до позацерковних християн. Й абсолютна більшість українських християн відзначає релігійні свята згідно з календарем, за яким саме у післяноворічні тижні "прийдуть до тебе три празники в гості" – Різдво, Василя, Водохреще... І як за традицією, так і за всіма церковними канонами у ці дні палкі політичні дебати в українській не надто чемній (м'яко кажучи) стилістиці абсолютно неприпустимі.

А на додачу перші дні Нового року, до Різдва Христового, - це закінчення посту (званого "пилипівським"). А піст – це не дієтичні вправи для поліпшення здоров'я, це час для очищення духу від суєтності та гріховності, час переосмислення людиною своїх учинків. А тут, прости Господи, політ-чортики, а чи відьмачки у телевізорі щовечора. Чи, може, вмикати теледебати варто тільки атеїстам, буддистам та мусульманам з юдеями? Чи всі Церкви, разом узяті, готові взяти гріх на себе, виконуючи забаганку Віктора Ющенка?

Ну, а до теледебатів, до різноманітних "свобод слова" зі словесною половою і традиційним лайнометанням додамо вуличну агітацію, додамо мітинги "за" і "проти" (хіба що морози завадять), додамо "бойові листки"... Одне слово, не буде "трьох празників", відзначених по-християнськи, не буде нормального Різдва – навіть якщо вимкнути телевізор й обходити десятою дорогою намети агітаторів. І що цікаво: мільйони українців навіть не помітили, як з них жорстоко познущалися, а деякі публіцисти продовжують славити Віктора Ющенка, бо він, мовляв, богоявлений лідер країни.

А цей "лідер", спровокувавши унікально ненормальну політико-моральну ситуацію – бо ж не доводилося чути, щоб десь у Європі чи Америці фініш виборчої кампанії припадав на Різдвяні свята, - взяв і відмовився від участі у теледебатах. З моральних міркувань? Думаю, що ні. Яка там мораль! Просто Віктор Андрійович звик кататися на гірських лижвах на різдвяні канікули.

А тим часом "розрядити" ситуацію можна було елементарно: президентські вибори – наприкінці осені, інавгурація нового глави держави – 22 січня 2010 року, у День Злуки. Красиво і символічно. Проте... Діятиметься у ці дні щось суєтне, і заради політичної доцільності профануватимуться найвищі цінності. Потому нам покажуть, як Віктор Андрійович пірнає у йорданську купіль і хрестить лоба. Щоб хоч якось підтримати останній міф про себе, коханого. Та ми пробачимо йому гріхи і помолимося за нього – вже не президента.

(При повному або частковому використанні матеріалів гіперпосилання http://www.politdumka.kiev.ua на «Політична думка» обов'язкове) 

Цікаво:

  • Політологи називають теперішню виборчу кампанію деструктивною і найбільш примітивною;
  • Ющенко та Янукович є найбільш бажаними президентами для олігархів - думка експертів;
  • Ющенко може стати прем'єром при президентові Януковичу - прогнозують експерти;
  • Війна Ющенка з Тимошенко може цілковито «відродити» Януковича і поставити під сумнів результати виборів 2004;