A+ A A-
  • Written by Віктор Каспрук, політолог
  • Hits: 5389

На нас чекає рокіровка "Ющенко-Янукович"?

Ющенко - Янукович{jcomments on}"Суть моїх розмов з Януковичем останні три-чотири рази полягала у наступному. Я беру трубку і кажу: "Вікторе Федоровичу, у вас є один спосіб прийти до української влади – це легітимний спосіб. Коли вам пропонують такі подарунки, як безкоштовне президентство – це не просто політичне приниження, це означає, що ви стоїте на засадах нелегітимного обрання президента", - заявив днями на прес-конференції Віктор Ющенко. Можна було б тільки аплодувати такій принциповості глави держави, якби не вмотивована підозра, що за цими красивими словами ховається не зовсім гарний і демократичний зміст.  

Подивимося на ситуацію з невдалою конституційною змовою БЮТ і ПР та на відмову Віктора Януковича від гарантованого обрання його президентом у парламенті не з позиції загальних принципів демократії, як це вже зробило чимало журналістів, а під кутом зору інтересів Віктора Ющенка та його оточення.

2009 виглядає останнім роком перебування при владі Президента України Віктора Ющенка. Він виявився останнім за своїм рівнем у трійці невдалих керманичів України за часи її незалежності. Віктор Ющенко став президентом надій, що не збулися, і, можливо, найбільшим суспільним розчаруванням за останні два десятиліття. Він задекларував себе на початку своєї президентської кар'єри найбільш моральним і відповідальним Президентом із усіх трьох, але хто він є насправді, стало остаточно зрозуміло, коли пограбування України, що досягло свого апогею за колишнього президента Леоніда Кучми, не лише не припинилося чи хоча б зменшилося, а й і набуло ще цинічніших форм і обсягів.

Президенту Віктору Ющенку чомусь незрозуміло, чого ж це хочуть від нього люди, коли їх продовжує далі грабувати вже не колишній антидемократичний і аморальний за всією своєю суттю режим Леоніда Кучми, а свої нібито демократичні, нібито національні і нібито цілком патріотичні політичні сили. Думаю, що майбутні українські історики, котрі будуть прискіпливо досліджувати епоху «Української Руїни-2», жахатимуться цинічності сучасної нам української влади, котра розміняла майбутнє сильної, заможної і процвітаючої держави Україна на сумнівні мільярди для своїх родин. Всі ці роки українська влада дуже була схожа на запійного алкоголіка, котрий з'явився у заможній родині, який роками виносив і продавав за безцінь з дому все, що попадало йому під руку, аби лишень задовольнити своє нестримне бажання отримати задоволення від прийняття чергової дози сильнодіючого напою.

Очевидно, що такий алкоголік зовсім не вважає сім'ю, у якій живе, своєю родиною. Але постає питання – чи вважали Україну своєю батьківщиною ті еліти, котрі поставили її розграбування на конвеєр і за останні 20 років, за різними підрахунками, вивезли незаконно із її території від 500 мільярдів до трильйона доларів? Майдан-2004 піднявся проти постійної практики розграбування України. Віктор Ющенко серед усіх інших обіцянок, обіцяв це припинити, але – як завжди – нічого для цього так і не зробив, крім виголошення гучних спічів.

Сьогодні перед Президентом Віктором Ющенком постає нагальна проблема, про яку йому не дуже хотілося думати і згадувати в 2005, 2006, 2007 і в 2008 роках. Вона конкретно полягає у тому, хто йому після закінчення терміну президентства надасть реальну індульгенцію недоторканості, на кшталт тієї, яку він власноруч, як про це широко писалося ще наприкінці 2004 року, видав колишньому президенту України Леоніду Даниловичу Кучмі? Причому всупереч і наперекір волі і сподіванням тих, хто підніс Ющенка на вершину піраміди влади під час історичної Помаранчевої революції...

І тут вимальовується дуже неприємна для українців ситуація, котра за своїм драматизмом нагадує рішення колишнього президента Російської Федерації Бориса Єльцина передати керівництво Росією вподобаному ним кагебісту Володимиру Путіну. То чи не може трапитися так, що і в Україні в 2009 чи 2010 роках Віктор Ющенко, задля отримання надійної, а головне гарантованої власної і свого найближчого оточення недоторканності, теж наважиться на такий крок? Будучи при цьому готовим передати кермо Україною, котре вислизає із його рук, ледь не будь-кому (крім, звичайно, Юлії Тимошенко – тут діють ірраціональні мотиви). Й у цьому сенсі, на мою думку, рейтинг Ющенка біля 2% нічого ще не означає, адже у його руках залишається такий резерв, як адміністративний ресурс, котрий може бути активно задіяний за допомогою оновленого президентського секретаріату і тіньових експертних центрів.

Власне, таке припущення не буде виглядати зовсім абсурдним чи алогічним, якщо пригадати, що визнаний свого часу лідер російських демократичних сил Борис Єльцин, який заліз на танк і пафосно виступав перед росіянами із закликом чинити спротив незаконним діям узурпаторів влади із ГКЧП у серпні 1991 року, передав владу в Росії ставленику КГБ. Але це ж все-таки трапилося. Й саме через те, що на той час лише Володимир Путін міг надати тверді гарантії недоторканості президенту Російської Федерації Борису Єльцину та його «політичній сім'ї» - цього Путін неухильно дотримувався всі наступні роки після перебирання влади з рук в руки від першого президента Росії.

А чи не може трапитися так, що оточення Президента України Віктора Ющенка вирішило скористатися спробою "новітнього ГКЧП" і продублювати російський варіант передачі влади десятирічної давнини в нинішній час? І як би це не звучало парадоксально, передати президентство до рук Віктора Януковича (як головного конкурента Юлії Тимошенко) в обмін на гарантію недоторканності? Адже сценарій "Ющенко-2" практично гарантовано провалився, чому б не задіяти інший варіант – але, враховуючи вік та амбіції Віктора Андрійовича (на відміну від Бориса Миколайовича), із залишенням його на політичній арені?

Тут необхідно звернути увагу на той факт, що попри усі позірні ідеологічні і політичні розбіжності Віктора Ющенка з «донецькими», в дійсності вони є куди ближчими для нього, ніж колишні соратники по Майдану-2004 із БЮТу. І контакти Віктора Андрійовича з «донецькими» завжди приносили реальні дивіденди для обох сторін.

У такому разі недавній закид Ющенка про двопалатний парламент та довічне сенаторське крісло для колишніх президентів виглядає як вправно запущена опонентам політична «обманка». А справжньою його ціллю є створення коаліції з Партією Регіонів після дострокових президентських і майже одразу після них парламентських виборів та отримання, скажімо, в подяку від «донецьких» крісла прем'єр-міністра на наступних 5 років. З тим, щоб мати в запасі те саме довічне сенаторство разом із Кравчуком та Кучмою. На тандем Віктор Янукович – президент, Віктор Ющенко – прем'єр «донецькі» цілком можуть погодитися – з більшою, до речі, охотою, ніж на тандем Янукович-Тимошенко. Якщо за таких обставин Янукович, і ті хто стоять за ним, гарантуватимуть Віктору Ющенку індульгенцію, то подібну політичну рокіровку зовсім не можна виключати, особливо після останніх подій, після таємних візитів лідера ПР до секретаріату президента.

Адже в цьому контексті для Ющенка важливе не лише те, аби отримати гарантію недоторканності, а й і гарантію того, що Юлія Тимошенко не матиме можливості «прорватися» до президентської посади. А якщо вона не зможе зробити це цього разу, то її шанси через п'ять років на президентство стають просто ефемерними. Це добре розуміють усі учасники змагань, хто на політичному корті розігрує призи під назвою "влада". І якщо Віктор Ющенко дійсно вирішив піти на подібний крок, то це, звичайно, ще більше перекреслить його минулі заслуги, як одного із лідерів Помаранчевої революції. Проте, хіба Віктору Ющенку звикати до цього? Адже уся його діяльність на посту Президента України не була чимось іншим, ніж постійним запереченням усіх його попередніх значних заслуг, хіба не так?

Проте, в цьому сенсі, звичайно, не менш важливим є те, як би сприйняв український політичний істеблішмент подібну політичну рокіровку. Але чудово знаючи усю цинічність і жадібність до грошей української політичної «еліти», цілком можливо зробити припущення, що головним чинником їхньої згоди може стати саме фінансовий. То що ж? Чи такою вже й абсурдною може виглядати сьогодні заміна на початку наступного року Віктора Ющенка на Віктора Януковича за підтримки самого Ющенка і його потужного адмінресурсу? Адже в українському політичному театрі абсурду найбільш реалістичним може стати саме той варіант, який на перший погляд може виглядати найбільш алогічним і якого ніхто сьогодні не може й чекати від Президента України Віктора Ющенка.

Про тандем "Янукович-Ющенко" та свободу слова в Україні
Замість післямови до статті Віктора Каспрука

Сьогодні тільки ліниві журналісти чи політологи не аналізують варіанти своєрідної рокіровки у тандемі "Ющенко-Янукович" після першого туру президентських виборів чи напередодні нього. Мовляв, і перший, і другий таким чином здійснять свої заповідні мрії: Янукович стане главою держави, а Ющенко залишиться на верхах владної еліти. Підтверджень великої ймовірності саме такого розвитку подій вистачає. Вже точаться дискусії, хто ж першим сказав "няв", тобто хто на основі певної інформації з виборчих штабів оприлюднив цю гіпотезу. Дехто звалює все на невгамовну Соню Кошкіну, дехто на інших журналістів-розслідувачів. Але так чи інакше, всі ведуть мову про те, що тема ця стала актуальною десь так із кінцем літа – початком осені.

Насправді про це сказав раніше політолог Віктор Каспрук. І тут цікавий не сам по собі пріоритет, а доля цієї публікації.

Її перший варіант був написаний ще у квітні 2009 року, до сакраментальних переговорів БЮТ-ПР про зміни до Конституції України, і відправлений до одного вельми популярного Інтернет-видання. Стаття була відхилена без жодних пояснень. Тоді автор її відклав на деякий час, переробив, і послав у травні до впливової демократичної газети. Там вона пролежала три тижні, і врешті-решт також була відхилена. Далі була здійснена друга спроба подати її до того самого Інтернет-видання, і врешті-решт 17 червня вона була опублікована на сайті "Політикантроп", що являє собою певний "віртуальний клуб" продуцентів та споживачів інтелектуально насиченої інформації. Її легко знайти за адресою http://politikan.com.ua/0/0/0/6697.htm

І що цікаво у цих перипетіях? По-перше, сам факт відмови надрукувати статтю, що містить нестандартну гіпотезу щодо політичного майбутнього країни. По-друге, відсутність пояснень: "Стаття не підійшла" – і все. По-третє, свідчення рівня свободи слова в українських найдемократичніших на загал (не беру ці слова у лапки, бо серед популярних видань це, мабуть, справді взірці найширшого плюралізму) друкованому й електронному виданнях.

Що там казав класик? Сумно на цьому світі жити, панове? А іншого у нас немає, це ми самі дозволили знаним політикам і залаштунковими іграми займатися, і – через певні важелі, найшвидше, фінансові – впливати на курс демократичних видань, і маніпулювати суспільною думкою...

Герман Борисов