A+ A A-
  • Written by Тарас Кузьо
  • Hits: 6798

Тимошенко та Ющенко-історія взаємин і шлях до президентства

Ющенко, Тимошенко{jcomments on}Тимошенко - єдиний із політиків першого ешелону, який як лідер реально працює тільки сама. Президент Віктор Ющенко з головою пірнув в історію, і відривається від неї лише для того, щоб робити економічні прогнози України, один страшніший за іншого. Лідера Партії Регіонів Віктора Януковича цікавить лише передвиборча кампанія, заради якої він паралізував роботу Верховної Ради... Україні потрібен сильний лідер із політичною волею, аби зробити фундаментальні реформи і водночас справитися з корупцією, існуючим в країні конституційним хаосом Ця сильна політична воля в поєднанні з підтримкою від Євросоюзу може бути вирішальними для прискорення українського розвитку на наступних п'ять років.  

Юлія Тимошенко – незвична жінка не лише для країн посткомуністичної Європи та Євразії, але й для демократичних країн Євросоюзу (ЄС) та Північної Америки. Повсюдно у демократіях Євросоюзу та Північної Америки жінки успішно просувалися в політичному житті лише до середнього рівня. І тому дуже мало жінок досягли владних вершин, винятками є: Великобританія (Маргарет Тетчер), Німеччина (Ангела Меркель), Ісландія, Норвегіїя, Ірландіїя, Латвіїя та Фінляндія. У США дуже близько до владного рівня підійшла Гіларі Клінтон.

Важкі наслідки глобальної економічної кризи в Україні виявили, що країні потрібен лідер, щоб боротися і подолати кризу. Якби не Тимошенко, то економічна ситуація в країні могла би бути гіршою. Варто пригадати кризу середини 90-х років, коли місяцями не платили пенсії та зарплати. Цього разу, попри кризу, уряд виплачує пенсії, зарплати бюджетникам, забезпечує розрахунки з Росією за газ. Саме Тимошенко не допустила дефолту України, який передрікав Ющенко.

Тимошенко - єдиний із політиків першого ешелону, що як лідер реально працює тільки сама. Президент Віктор Ющенко з головою пірнув в історію, і відривається від неї лише для того, щоб робити економічні прогнози України, один страшніший за іншого. Лідера Партії Регіонів Віктора Януковича цікавить лише передвиборча кампанія, заради якої він паралізував роботу Верховної Ради. І лише Тимошенко зайнята повсякденною антикризовою діяльністю, кожного дня захищаючи економіку та кожного з українців.

Україні потрібен сильний лідер із політичною волею, аби зробити фундаментальні реформи і водночас справитися з корупцією, існуючим в країні конституційним хаосом Ця сильна політична воля в поєднанні з підтримкою від Євросоюзу може бути вирішальними для прискорення українського розвитку на наступних п'ять років. Упродовж деесятиліть Тимошенко демонструвала як в політиці, так і в уряді сильне лідерство, політичнну волю і наполигливість у відстоюванні українських національних інтересів.

Упродовж останнього десятиріччя до президентства

Деякі опоненти стверджують, що Тимошенко зіткнулася із застарілими та консервативними стереотипами, що для української жінки немає місця у політиці. Оприлюднений минулого року портрет Віктора Ющенка, складений професійними психологами, змальовує його дуже патріархальним та із сексистським ставленням до жінок. І ці риси, переконані психологи, довго формувалися, щоб обумовити його глибоку персональну ворожість до Тимошенко.

Бізнесова діяльність Тимошенко на початку 90-их часто використовується для її дискредитації, але жодні звинувачення у криміналі, які висувалися проти неї у США чи Україні не дають підстави стверджувати, що вона вчинила будь-що протиправного. У 1999 році Тимошенко стала першою жінкою України, яка створила політичну партію ВО «Батьківщина», що на сьогодні є однією із двох найпотужніших політичних партій України.

Формування Тимошенко як політика відбувалося у час, коли впродовж 2000-2001 років вона працювала в уряді Ющенка та під час скандального кучмагейту. На посаді віце-прем'єр-міністра вона розкрила корупційні схеми у енергетиці, що збільшило бюджетні надходження. Прем'єр-міністр Ющенко брав кредити для виплати заборгованостей по зарплатах і пенсіях саме з цих коштів.

Тимошенко – єдина із представників української еліти, яка пройшла у 2001 році через українську в'язницю. Троє інших представників української еліти були ув'язнені у Німеччині та США, але ніхто, крім Тимошенко, не був кинутий до в'язниці в Україні. Ув'язнення загартувало Тимошенко та радикалізувало її погляди. Натомість, президент Ющенко ніколи не застосовував на практиці вимогу Помаранчевої революції «Бандитам тюрми!». Навпаки замість тюрем відзначав бандитів державними нагородами.

Тимошенко - лідер антикучмівської опозиції

Впродовж 2000-2001 років під час антикучмівської кризи Фонд національного порятунку (очолений Тимошенко) відіграв головну роль у мобілізації українців до руху «Україна без Кучми». Натомість, абсолютною протилежністю стали дії прем'єр-міністра Ющенка у лютому 2001 року, коли він ці протести порівняв із "фашизмом" у спільному відкритому листі, підписаному також президентом Леонідом Кучмою та спікером парламенту Іваном Плющем. Ющенко ніколи не підтримував заклики Тимошенко щодо імпічменту Кучми. Навіть після обрання Ющенка президентом він не набрався сміливості, щоб вибачитися за свій підпис під цим листом перед тими, хто боровся проти кримінального режиму Кучми, а також за справедливе розслідування справи вбитого Георгія Гонгадзе.

Вибори 2002 року, коли Блок Тимошенко (БЮТ) отримав у парламенті четверту частину місць серед шести політичних сил, що пройшли – стали виборами, які змінили розстановку сил в українській політиці. Після цих виборів у демократичному таборі БЮТ змістив «Нашу Україну» з позиції найбільш популярної політичної сили, виборовши друге місце під час виборів 2006 та 2007 років, а «Нашій Україні» залишив третє. Падіння рейтингу «Нашої України» із 24% до 14% відбувалося впродовж 2006 та 2007 років за президентства Ющенка. У той же час, порівнюючи результати виборів 2002 року з виборами 2006 року, підтримка БЮТу зросла втричі, а під час виборів 2007 року - вчетверо.

Тимошенко та БЮТ були провідною політичною силою під час акції протесту «Повстань, Україно!» впродовж 2002 – 2003 років. Ющенко з «Нашою Україною» кидалися туди-сюди - від співпраці із опозиційною «Повстань, Україно!» до прокучмівських політичних сил. Ющенко бездумно шукав можливість домовитися з Кучмою та повернутися на посаду прем'єр-міністра. Завжди було чітко зрозуміло, що Ющенко, на відміну від Тимошенко, опинився в опозиції не з власної волі.

Тимошенко мобілізує помаранчеву революцію

Таким чином, Помаранчеву революцію очолили дві абсолютно різні особи, і це стало тим визначальним фактором, який простежується впродовж всього президентства Ющенка. Тимошенко надихала учасників Помаранчевої революції своїми пасіонарними виступами і була готова взяти владу після захоплення президентської адміністрації.

Ющенко виступав проти штурму будинку та був готовий сісти за стіл переговорів із представниками тогочасного режиму. Тимошенко від переговорів відмовлялася. Ющенко не усвідомлював, що за ним стоять мільйони людей, а навіть на його боці структури внутрішньої безпеки. Саме ці сили давали йому можливість диктувати умови Кучмі, але Ющенко виконував його вимоги. На відміну від Ющенка, усвідомлюючи силу та підтримку з боку мільйонів українців, Тимошенко сама б диктувала умови Кучмі.

У грудні 2004 під час трьох круглих столів Ющенко у своїх руках мав реальну силу, але не скористався нею: він контролював вулиці Києва, силові структури перейшли на його бік, контрреволюціонери, яких прислали з Донецька, були бездіяльними та часто п'яними, уряд Януковича був паралізований, Кучми не було видно й чути. Неймовірно, але у процесі переговорів під час круглих столів Кучма диктував умови Ющенкові, які стосувалися зокрема конституційних реформ, що були ухвалені парламентом у квітні наступного року.

Тимошенко як опозицціонер протистоїть конституційній реформі

Впровадження цієї конституційної реформи стало справжнім лихом для України, зокрема прогресивної інтеграції України у Європу, і, врешті решт, для самого Ющенка. «Напівпарламентська» Конституція 2006 року визначала взаємини між президентом та двома прем'єр-міністрами. На момент закінчення терміну президентських повноважень Ющенка ця слабко підготована конституційна реформа все ще залишається неприйнятою.

БЮТ був єдиною парламентською фракцією, яка в грудні 2004 року голосувала проти так званого «компромісного пакету», до якого входили конституційні реформи Медведчука-Кучми. У 2006 – 2007 роках лише БЮТ з п'яти політичних сил, представлений у парламенті, боровся за проведення референдуму з питань конституційної реформи. Конституційний суд у жовтні 2005 року постановив, що така фундаментальна конституційна реформа, як запропонована у 2004 році, потребує схвалення референдумом. А президент Ющенко та «Наша Україна» завжди були у опозиції до закликів БЮТу щодо проведення національного референдуму.

Ющенко прагне зірвати роботу уряду Тимошенко

Уряд Тимошенко критикував Ющенко за начебто «популізм». У 2005 році уряд, під час впровадження у життя положень програми Ющенка 2004 року («Десять кроків» та 14 проектів президентських указів), зазнавав іронічної критики з боку Ющенка: за виявлення поваги до українських виборців та виконання його ж передвиборчої програми.

Ющенківські «Десять кроків» та 14 проектів його указів були взяті за основу при розробці програми уряду Тимошенко, яку парламент затвердив у лютому 2005 року. У преамбулі програми зазначено: «Урядова програма була розроблена та ґрунтується на положеннях Програми Президента України Віктора Ющенка «10 кроків назустріч людям».

Тому звинувачення Ющенка в «популізмі» Тимошенко - лицемірні, оскільки такими ж лицемірними можна назвати всі його обіцянки, якими він наповнив свою власну передвиборчу програму 2004 року. Двічі Ющенко домагався відставки уряду Тимошенко за те, що вона намагалася виконувати політичні обіцянки, дані під час Помаранчевої революції.

Вперше це сталося у 2005 році, коли Ющенко призначив секретарем Ради Національної безпеки і оборони (РНБО) Петра Порошенка, який перетворив цей орган у альтернативу Кабміну. Другою спробою стало призначення у грудні 2007 року секретарем РНБО колишнього керівника фракції Партії Регіонів Раїси Богатирьової – лише через 4 дні після затвердження Тимошенко на посаді прем'єр-міністра. Це призначення було частиною травневих домовленостей 2007 року про створення широкої коаліції між президентом та Партією регіонів, від якої потрібна була згода на позачергові вибори. Заради Богатирьової пожертвували колишнім прихильником Кучми Степаном Гавришем та Костянтином Грищенком.

На прес-конференції Центр політико-правових реформ (www.pravo.org.ua) - відомий київський аналітичний центр, очолюваний Ігорем Коліушком, оприлюднив у вересні 2008 року компрометуючий звіт. У цьому звіті засуджувалося втручання РНБО у сфери, що не входили до його конституційних повноважень. За період дослідження із 20 прийнятих рішень 10 (50%) не мали відношення до питань національної безпеки і були розцінені Центром політико-правових реформ як «втручання в роботу уряду».

Президент Ющенко розвалив помаранчевий альянс у вересні 2005 року, коли звільнив Тимошенко з посади прем'єра. В результаті ситуація із розколом у помаранчевому таборі не вирішувалася впродовж 18 місяців аж до моменту, коли відбулося об'єднання та реформування опозиції для протистояння уряду Януковича у лютому 2007 року.

Після виборів 2006 року Ющенко заблокував для Тимошенко можливість повернутися на посаду прем'єра, відправивши Єханурова на переговори із Партією регіонів про широку коаліцію. Це порушило передвиборчий договір, який передбачав об'єднання політичних сил з більшістю голосів у демократичну коаліцію та можливість вносити пропозиції щодо кандидатури прем'єра. Обдурення Ющенком Тимошенко разом зі зрадою лідера соціалістів Олександра Мороза на користь Партії регіонів вимостили Януковичу шлях повернення у прем'єри. Круглий стіл Ющенка у 2006 році повторив його круглий стіл зразка 2004 року, коли він був неспроможний захистити свою позицію чи продемонстрували лідерські якості. Під час обох круглих столів Тимошенко та БЮТ твердо наголошували на своїй опозиційності по відношенню до будь-яких корупційних закулісних домовленостей.

Ющенко відмовився прислухатися до вимог Тимошенко та БЮТу про розпуск парламенту на користь внесення на розгляд кандидатури Януковича на посаду прем'єра. Це й стало його стратегічною помилкою. Без підтримки Тимошенко та БЮТу Ющенко став беззахисним перед прагненням прем'єр-міністра Януковича повністю монополізувати владу. Члени «Нашої України», такі як Борис Тарасюк, були брутально звільнені з посад в уряді.

Лише в лютому 2007 року після відновлення альянсу між БЮТом та «Нашою Україною», президент отримав сильну підставу для підтримки протидії жадібності та прагнення до абсолютної влади з боку Януковича. І вже через 2 місяці по тому це принесло конкретний результат: президент розпустив парламент, щоб припинити корупцію Партії регіонів щодо депутатів парламенту.

Друга частина