Найбільшим викликом суспільству, моралі і економіці є подальше вибудовування вертикалі влади регіоналами на чолі з Януковичем. Підминаючи тотально всю владну вертикаль «регіонали» досі не продекларували моделі співіснування власної центральної влади з глибоко опортуністичною щодо ПР київською громадою.
Настільки вона самоврядна це вже питання, але тотальне ментальне несприйняття дивакуватих або ж „странних" з київської точки зору новоприбулих владців наштовхує на найголовніше питання – як вони ламатимуть Київ?
Ламатимуть звичайно ж під себе, під власний менталітет, під власне „я начальник- ти дурак" і тому подібне. І чи буде це ламання, чи можливо пропозиція пряника, чи непропорційна суміш пряника з оглоблею. І чи не перейде ця суміш пряника з оглоблею у такий стереотипний для ПР обовязковий перерозподіл активів у межах як київської міської економіки, так і обласної.
І чи будуть методи злиття і поглинання по-київськи однаковими як для столиці так і для столичного регіону. Досі в обороні киян і Києва було найголосніше чутно голоси БЮТівця Володимира Бондаренка та «самооборонця» Кирила Куликова. І як реакція київської громади мала б постати консолідована позиція міста, котра змусить опозицію парламентську сформувати єдине бачення щодо оборони Києва. Оборони від внутрішніх компромісників Черновецького і нової директорії ПР.
Без контролю над столицею ПР не зможе закріпитися у центрі України, а відповідно не зможе й проникнути в центральні області. Але без контролю над столицею політичного щастя не буде жодній політичній силі.
Як же діятимуть регіонали в столиці?
Аспект юридичний: Прийняття нового „Закону про столицю"
БЮТ б'є на сполох, саме з приводу закону про столицю. Ось наприклад міністр регіональної політики і розвитку опозиційного уряду Володимир Бондаренко, коментуючи проект нового закону «Про столицю», розроблений урядом Януковича-Азарова, який, зокрема, передбачає призначення голови міськдержадміністрації президентом і відмову від прямих виборів.
На думку Бондаренка, таким чином «Партія регіонів намагається остаточно закріпити владу, загарбавши столицю».
«Партія регіонів у місті Києві не має належної підтримки, тому кандидат від цієї політичної сили ніколи не стане мером. Усвідомлюючи це, Партія регіонів почала думати, як заволодіти Києвом, тому з'явився саме такий проект закону, який у разі ухвалення допоможе поставити у столиці свого, «донєцкого», - сказав Бондаренко.
«Конституційний суд ще за часів, коли мером Києва був Олександр Омельченко, дав чітке роз'яснення: президент призначає главою столичної адміністрації того, кого кияни вибрали мером», - нагадав міністр опозиційного уряду.
«Тому ці ноу-хау Партії регіонів є ніщо інше як грубе, цинічне порушення всіх існуючих законів і Конституції. Хоча з огляду на останні події в Конституційному суді, а саме - визнання коаліції «тушок», суд може просто закрити очі на всі порушення, і киянам насильно привезуть мера з Макіївки чи Єнакієва», - додав він.
Ось як коментує новий закон інший захисник інтересів киян Кирило Куликов:
7 квітня Кабінетові Міністрів не вдалося ухвалити проект змін до закону "Про столицю", запропонований одним з чільників Партії Регіонів, Міністром юстиції Олександром Лавриновичем. Для тих, хто не знає, повідомляю: зміни, запропоновані міністром, передбачають відмову від прямих виборів мера та призначення Президентом голови КМДА. Саме до нього повинні перейти, за задумом Лавриновича, функції голови Київради, насамперед – керівництво її виконкомом. Саме він буде готувати до розгляду міськради бюджет міста, погоджувати кандидатури керівників комунальних підприємств, вносити пропозиції про передачу чи продаж комунальної власності тощо. Натомість голові Київради відводяться чисто церемоніальні функції.
Ініціатива Лавриновича спростовує чисельні заяви Президента України, лідера Партії Регіонів, партії, яка послідовно обстоювала розширення прав місцевого самоврядування. Ініціатива Лавриновича прямо конфліктує з ясно та чітко висловленим намірам киян якнайшвидше переобрати міського голову столиці України.
Ось тут нарешті варто порозмислити про рецепти реалізіції самозрозумілого наміру ПР щодо реалізації власного владного інстинкту.
Аспект практичний.
Враховуючи гнучкість та електоральну вразливість нинішньої владної верхівки Києва можливий розвиток кількох сценаріїв.
Найперший, котрий ментально властивий команді ПР, це залишаючи зовнішні ознаки, частину персонажів, та функції нинішньої київської влади просто перепідпорядкувати все через тіньові схеми. Залишаючи Черновецького через його електоральну легітимність, через заміну начальників управлінь КМівської вертикалі та опираючись на прочерновецьку більшість вибудувати фактичну нову владу.
Тобто персонажі залишаються частково ті ж, але рішення будуть прийматися наприклад на Банковій транзитом, скажімо, через Грушевського. Чи це буде від КМ міністр Яцуба, чи хтось із віце-премєрів, але зберігаючи саме персонажів із київського самоврядування, київська влада буде вмонтована в загальну вертикаль із суттєвим скороченням самоврядних функцій. Наприклад Євро-2012, чом не привід ввести в Києві квазінадзвичайний стан, підпорядкувавши всю київську владу тому ж Борису Колесникову?
Другий спосіб так само негаласливий, але виглядає як продовження першого – формування нових громадських рухів та об'єднань, котрі будуть автономні у власних діях, і істинне призначення котрих – входження в майбутню проПРівську більшість у міській раді.
За умови наявності сталої більшості, в майбутньому вартість мерського портфеля і без зайвого законодавчого обставляння втратить будь яку владну вартість, окрім символічної. Тим більше що вартість глави адміністрації зросте паралельно і в Севастополі.
Якщо ж проробляючи кроки на узурпацію влади в столиці ще й буде запропонована цивілізована модель стосунків із гуманітарним Києвом, то насправді не такою вже й фортецею духу виявиться українська столиця. Або нецивілізована, але хлібна модель. Наприклад корупційна пігулка – тобто зміна правил вступу у виші миттєво проковтнулася ректорами, тими що родом із УРСР. А частина творчої інтелігенції просто буде загнана вкотре у внутрішню еміграцію.
Найсумніше, що Київ давно, з прийняттям ще першого закону про столицю, фактично був приречений стати містом мігрантів. І тонка плінфа українськости в його фундаменті ряди годи тріщить і ломиться під тиском мігрантських настроїв.
Мігранти фактично зараз вивершили владну вертикаль, мігранти з УРСР, і під тиском їх чавунних задів тріщать поки що лише стільці в київських ресторанах, горе почнеться коли вони почнуть тріщати і в київській освіті та культурі.
.
Володимир Цибулько
