ПОЛІТИЧНА ДУМКА

Як ви оцінюєте рівень телевізійних політичних дискусій? Чи бачите Ви ознаки згортання свободи слова та відродження цензури на телевізійних каналах? Наскільки об'єктивно висвітлюється діяльність влади, чи дотримуються журналісти збалансованості та професійності (через прямі дискусії влади і опозиції) і чи не обмежена опозиція у доступі до впливових ЗМІ?

З цими запитаннями «Політична думка» звернулася до відомих українських експертів та інтелектуалів.

Іван Малкович, видавець:

Я давно вигнав з дому Шустера, Кісельова і всі політичні шоу. Ми слухаємо більше французький канал Mezzo, де звучить класична музика. Але за цим не заховаєшся. Я кілька разів на день зазираю в Інтернет і краще бачу, ніж це показують по телебаченню, що робиться в країні. Іноді я дивився на 5-му каналі програму «5 копійок». Тепер цієї програми немає. А це була одна з найнезаангажованіших програм. Її відсутність яскраво вказує на згортання свободи слова. Принаймні так сприймається цей факт у середовищі моїх друзів. Побільшало відверто українофобських провокацій. Одну з них ми бачили в «Українському домі», коли відомого, яскравого журналіста Ігоря Мірошниченка та інших людей хапали за вказівкою депутата. Хапали тих, хто говорив українською. Це явні
ознаки расизму. Думаю, що ми повинні ставати плечем до плеча, бо інакше будуть думати, що нас немає. Те, що Тимошенко не пускають на канали? Чи бояться вони її? Я не думаю, що нова влада чогось боїться. Вони якраз нічого не бояться.

Просто виходить, що це нами мовчки сприйнятий якийсь переворот від українського курсу - в Україні не залишається місця українській мові, культурі. Не здивуюся, якщо невдовзі вони "посовєтуются" і "рєшат", що це вже не Україна, а Малоросія, а ми - малороси. Але це тільки вони так "рєшат"...

Наталя Лігачова, медіаексперт:

Безумовно, зараз телепрограми, особливо новини стають більш компліментарні до влади. Ми вже давно не бачимо позиції, думок цікавих, незалежних експертів. Так само в телепросторі уже не бачимо коментарів опозиції. Все менше і менше на екрані Тимошенко і незалежних експертів. Тобто опозиція робиться такою потішною через тих представників, яких запрошують на ефіри. Є звичайно проблеми з кількістю опозицій, але безумовно і є намагання влади зробити опозицію нікчемною. Ми бачили приклад, коли Вітренко запрошували на програми і подавали як конкурентку Тимошенко. Як часто подають Яценюка конкурентом Тимошенко. Стосовно ґрунтовності і змісту дискусій, то є звичайно проблеми. Водночас ми бачили як Шустер порушив питання подій в Українському домі і це було зроблено цікаво і навіть сміливо. Непокоїть також те, що закрили такі програми як «5 копійок» і «я так думаю». Тому зараз дуже важливими є програми Кісельова і Шустера.

Ігор Лосєв, доцент Києво-Могилянської академії:

Справді в інформаційному телевізійному просторі з'явилися ознаки згортання свободи слова. Ми бачимо, що суттєво змінюється тональність і в програмі Кісельова і Шустера. Запрошуються переважно представники влади, з якими ведеться така лагідна і дуже сервільна розмова. Це нагадує старі часи, коли будь-який кореспондент брав інтерв'ю у представника влади буквально демонстрував свою сервільність і навіть страх перед особою володаря. Таке ж відбувається сьогодні. Особливо у діяльності Євгена Кісельова. Якби він так поводився з російськими керівниками, як він поводиться з українськими, то у нього б жодних проблем там не було. Але куди цим хлопцям далі їхати? До Молдови? Думаю, що така ситуація в ЗМІ пов'язана з тим, що взято курс на створення авторитарної держави, а авторитарна держава і повноцінна свобода слова несумісні. У авторитарній державі у кращому разі може бути лише імітація свободи слова. Як наприклад у Росії, де забетоновано весь інформаційний простір. Залишили «Ехо Москви», «Нову газету» як такі маленькі кватирки свободи слова, аби знати, що робиться в опозиційному середовищі і зекономити гроші на спецоперації. Не треба нічого робити, не треба витрачатися, а лише слухати про що там говорять опозиціонери. Чи вистачить розуму в української влади залишити такі хоча б т кватирки? Сьогодні яскраві опозиціонери не можуть потрапити на телеекран, зокрема Тимошенко. У Шустера до Табачника теж не були запрошені яскраві опозиціонери. Це вже йде фейсконтроль, поділ експертів і політиків на своїх і чужих. Одне слово, там де будують авторитарну державу, треба забувати про свободу слова, а там де є повноцінна свобода слова, не можна збудувати авторитарну державу.

Віктор Небоженко, політолог:

Я думаю, що мова йде про три фактори. Йдеться про самоцензуру керівників каналів, менеджерів. Вони не знають, як підлаштуватиися під нову владу, вони не знають, що вони матимуть від неї. Сьогодні цінності різко падають, тому всі телеканали позавмирали і вичікують. Просто підтримувати владу- це брутально і може закінчитися падінням рейтингів. Виступати проти влади у них немає бажання. Друге, це самоцензура журналістів, які хочуть також підлаштуватися під нову владу і отримати за це бонуси. Як я уже казав, вони думають, що якщо маленький, нікому невідомий, ліванський хлопчик отримав керівну посаду на УТ-1, то чому б їм не отримати через кілька років таку ж посаду. Змішалися цінносні орієнтації. Нинішній журналіст не знає, як йому працювати, він не знає, за якими критеріями просуватися вперед, коли при зміні влади його начальником може стати непрофесіонал. Це дуже вдарило по демократії. Третій варіант, йде цілеспрямована робота у звуженні поля критики влади. А що ви хотіли? Чуда не буде, якщо Ганна Герман буде керувати інформаційним простором України. Вона буде робити все, аби українські ЗМІ були під контролем Януковича. Тимошенко не пускають на політичні шоу, бо влада боїться її як сильного опонента. Владі має опонувати опозиція. Це природно. Якщо влада не зміниться, то її спроба створити «берлінську стіну» між опозицією і ЗМІ погано закінчиться. Інша річ, що опозиція має давати країні таку інформацію, яка є суспільно значима і цікава народові. Звичайно влада робитиме все, аби не надавати свободу критики на свою адресу. Вона даватиме тих опозиціонерів, які не несуть загрози самій владі. Така собі ручна, керована опозиція. Ми бачили Яценюка, який голосно кричав про уран. Але ж ми розуміємо, що це безпечна критика влади.

Ігор Жданов, політолог:

З'явилося багато журналістів, які не мають належної професійної підготовки, а по-друге немає відповідальності у них перед суспільством за ті матеріали, які вони випускають. У кожного журналіста має бути передовсім внутрішня культура і відповідальність. Зараз у теленовинах багато жовтої інформації, бездумних телешоу, які не несуть жодного суспільно актуального навантаження. Стосовно політики, то нам показують безкінечні чвари, бійки. З одного боку так себе поводять самі політики, а з іншого –такій поведінці потурають і журналісти, які визначають такий формат. Якщо проаналізувати нинішні новини, інформаційні програми, то можна сказати, що існує передовсім самоцензура журналістів. Ми не бачимо жодної критики влади. Чому на такі програми не завжди запрошуються представники опозиції, мені важко сказати.

Володимир Цибулько, поет, громадський діяч:

Я завжди казав, що свобода слова недавніх часів була швидше імітаційною. Нинішня модель політичного мовлення свідчить, що владі політичні дискусії взагалі непотрібні. У цьому вона старається наслідувати російський істеблішмент. Фактично влада старається уникнути серйозних дискусій в інформаційному просторі. Є ознаки згортання свободи слова, але страшніше інше. Зараз фактично телепростір віддається в розпорядження маргіналів. Зрозуміло, що телевізійники є заробітчанами. Нині в українському телепросторі немає якісних дискусій ані політичних, ані культурних. Очевидним є обмеження присутності національної тематики, обмеження української мови і усунення фактично українського з України. Це дуже ризикований момент для українських перспектив. Ми бачимо чимало жестів лояльності до Росії. Це ризиковані тенденції, навіть якщо вони звучать в контексті отримання нижчої ціни на газ. Мені взагалі видається, що нинішня влада вирішила випробувати народ на здатність до опору. Якщо раптом виявиться, що українці не дуже чинять спротив, то чому б не позгортати усі ці свободи слова і відкриті та прямі дискусії. Безумовно на рівень політичних дискусій впливають і самі журналісти. У нас у двох політичних програмах працюють журналісті з Росії, причому це журналісти доволі середньої професійної якості. Там жодної кваліфікації немає, як виявилося. Насправді попри проблеми зі свободою ЗМІ у Росії, російський телепростір жорстко конкурентний. В Україну приїхали «відспівані платівки», «секондхенд», який займається тут виключно заробітчанством.

Фактично ми зараз маємо активну пропаганду всього радянського в телеефірах. І мушу сказати, що наслідки не забарилися. Ініціатива збудувати пам'ятник Сталіну – цьому доказ. Опозиція, яка мала б дискутувати з представниками влади обмежена у доступі до таких програм, за деякими винятками. Ми часто бачимо як на ефірах окремим представникам влади підбирається чи призначається зручна »опозиція». Звичайно журналісти не винні, що в Україні маса опозицій. Але вони чітко знають, хто кому реально опонує.

Володимир Фесенко, політолог:

Поки що очевидних утисків свободи слова немає. Але натяки на це вже є. На окремих телеканалах уже є самоцензура швидше. Я дивлюся політичні шоу і у мене відчуття, що всі бігають по колу, тобто є якесь повторення. Немає змістовних дискусій. Можливо це втома після виборів. А може це вже якісь елементи самообмеження і збереження? Тимошенко немає в ефірах, але цікаво, чи це вона відмовляється чи її не запрошують? Є звичайно підозри, що присутність тих чи інших гостей регулюється. Але мене найбільше хвилює знову ж таки рівень дискусії. Так само привертає увагу відсутність опозиціонерів під час обговорення певних важливих питань. Думаю, що це самоцензура журналістів, редакторів.

Тарас Петриненко, народний артист України:

Я не можу сказати, що уже радикально з ефіру зникла вільна думка, але тенденції уже помітні. З іншого боку, якщо мас-медіа зосереджені в одних руках, то нічого іншого не варто чекати. Якщо ми будемо відсторонюватися від політичних процесів, байдуже за цим спостерігати, то й матимемо те, що дозволимо робити з нами нинішній владі.

Юрій Андрухович, письменник:

Я не дуже уважно стежу за телепрограмами. Я не маю на це часу, з іншого боку не хочеться впадати у депресію з приводу телевізійних навіювань. Але я багато часу проводжу в Інтернеті і те, що приносить ця Інтернет-хвиля вказує, що насправді свобода слова дуже швидко розсипалася. Мені здається, що від неї нічого не залишилося. Те, що називали у часи Ющенка якимось здобутком, хоча воно насправді здобутком не було, бо це був тимчасовий просто наслідок політичної конкуренції, зараз розвіялося. Зараз політичної конкуренції немає, влада повністю узурпована, вона належить лише одній людині фактично і відповідно ця людина й формує інформаційну політику в країні. Невдовзі це стане очевидним, але уже зараз видно, куди ми прийшли. Цій владі лише місяць, але вона вже багато всього встигла зачавити. Про політичні шоу нічого не можу сказати, бо не дивлюся. Мені з самого початку не подобалася присутність в українському медіапросторі російських заробітчан. Зараз вони посилилися. Я думаю, що це свідчить передовсім про «москвоцентричність» і провінційність української еліти, зокрема власників телеканалів і людей влади. В Україні вистачає своїх добрих, професійних журналістів. Але що зробиш з цією «москвоцентричністю»? Їх просто треба змінювати цих людей, усувати їх від влади. Доки цього не станеться, доти вони будуть запрошувати тих, кого їм хочеться і хто їм зручний. Якщо їхні всі уявлення про високий рівень журналістики, культури, мистецтва - Москва, то це вже хронічна ознака. Вони від цього самі не вилікуються. Бойкотувати телеканали надто утопічно. Тому треба публічно це обговорювати, вказувати на сервільність, підривні моменти, на гру в чужих інтересах. Мені здається, що українська журналістська спільнота має бути агресивнішою і до влади і до стану зі свободою слова і до інших суспільно важливих проблем.