A+ A A-
  • Hits: 6562

Чи скупить Росія Україну?

Ukraine_Russia_flagТарас Кузьо
Характеристика білоруського президента Олександра Лукашенка як «проросійського» політика нехтує тим фактом, що він є радянсько-білоруським націоналістом, який у 2002 році відмовився від пропозиції російського президента Владіміра Путіна об'єднати дві країни. Обрання Віктора Януковича президентом привело до влади в Україні команду з подібними, як у Білорусі, проросійськими поглядами та ностальгією за радянськими часами – проте з однією суттєвою відмінністю.

Характеристика білоруського президента Олександра Лукашенка як «проросійського» політика нехтує тим фактом, що він є радянсько-білоруським націоналістом, який у 2002 році відмовився від пропозиції російського президента Владіміра Путіна об'єднати дві країни. Небажання віддавати білоруську економіку в руки Росії є одним із важливих факторів, що пояснює радянсько-білоруський націоналізм Лукашенка.

Роздратованість Лукашенком з боку Росії частково пояснюється його економічним протекціонізмом. Ця ситуація дуже нагадує такий же економічний протекціонізм лівих націоналістів у Латинській Америці, спрямований проти США. Тому не дивно, що Лукашенко має добрі стосунки з лівим антиамериканським популістом Уго Чавесом, президентом Венесуели.

Обрання Віктора Януковича президентом привело до влади в Україні команду з подібними, як у Білорусі, проросійськими поглядами та ностальгією за радянськими часами – проте з однією суттєвою відмінністю. Україна, на відміну від Білорусі, здійснила перехід до ринкової економіки, і більшість її ВВП виробляє приватний сектор.

Відповідно, російські інвестиції та захоплення стратегічних секторів економіки в Україні є більш вірогідними, ніж у Білорусі. Досить іронічним є те, що Лукашенко виглядає більшим націоналістом, ніж Янукович.

У команді Януковича є прихильники економічного протекціонізму, проте вони розуміють його як засіб захисту від західних інвесторів, у той час як російських інвесторів сприймають значно тепліше. Цьому сприяє переплетіння російського, українського та колишнього радянського капіталу через прямі іноземні інвестиції (ПІІ) з Кіпру та Віргінських островів – двох країн, з яких до України надходить найбільша частка ПІІ.

Коли уряд Юлії Тимошенко спочатку націоналізував, а потім продав завод «Криворіжсталь» західному інвесторові, Янукович та Партія регіонів піддали цей крок критиці з позицій економічного протекціонізму, бажаючи залишити це підприємство у власності держави. У липні 2004 року українські олігархи Рінат Ахметов і Віктор Пінчук придбали «Криворіжсталь» за 800 мільйонів доларів; у жовтні 2005 року підприємство було знову продано – цього разу корпорації «Mittal Steel» за 4,8 мільярдів доларів.

8 червня під час зустрічі Путіна з Януковичем у Стамбулі російський прем'єр-міністр висловив своє роздратування з приводу того, що Ахметов створює труднощі для російських компаній, які намагаються скупити металургійну промисловість України. Путін дав зрозуміти Януковичу, що той має послабити вплив Ахметова у своїй команді.

Це може призвести до конфлікту Януковича з Ахметовим, адже Ахметов є найбагатшою людиною в Україні, тісно пов'язаний з донецьким кланом з часу його перетворення у Партію регіонів у 2001 році та має дуже велику популярність в Донецьку. Ахметов є головним спонсором футбольної команди «Шахтар», і саме він профінансував зведення її нового стадіону в липні 2008 року, який коштував 250 мільйонів доларів.

Ахметов заблокував продаж маріупольського металургійного заводу ім. Ілліча, одного з трьох найбільших металургійних заводів в Україні, групі російських інвесторів, яких підтримує російський державний банк «Внешэкономбанк» на чолі з Путіним. «Метінвест» Ахметова погодився отримати 75% акцій заводу Ілліча та, у свою чергу, проінвестувати в нього два мільярди доларів.

Свого часу Прем'єр-міністр Азаров сказав: «Уряд підтримує трудовий колектив і голову правління ММК ім. Ілліча і не дозволить рейдерам захопити один з флагманів української металургії» (Українська правда, 17 червня). Раніше російські інвестори в обличчі бізнесмена Алєксандра Катуніна та інвестиційної компанії «Тройка Диалог» отримали контроль над групою «Індустріальний Союз Донбасу» (ІСД), ще одного українського металургійного виробника із топ-трійки. Так само під російський контроль може перейти потужне металургійне підприємство «Запоріжсталь».

Непрозорість таких захоплень наочно проявилася в придбанні російською стороною «Луганськтепловозу», одного з найбільших світових виробників залізничних локомотивів. На непрозорість процесу продажу та втрату 200 мільйонів гривень скаржився, зокрема, Віце-прем'єр-міністр Сергій Тігіпко (Інтерфакс Україна, 9 липня).

Росія контролює компанію «МТС» (колишню «UMC»), а також має контрольний пакет акцій у компанії «Київстар». «МТС» і «Київстар» є двома найбільшими українськими мобільними операторами, і це створює загрозу національній безпеці України, якщо Росія отримає доступ до української мережі мобільного зв'язку. Росія також поклала око на український ядерний енергетичний сектор.

Український економічний експерт Андрій Колпаков виділяє п'ять хвиль російської економічної експансії в Україні.

Першу, металургійну, вже практично завершено, за винятком одного захоплення, яке було заблоковано Ахметовим. Друга вже починається в секторі машинобудування – перші спроби уже відбулися в Миколаєві. Третя буде стосуватися банківського сектора (Газета по-українськи, 15 липня).

Останнім кроком буде спроба захопити величезні простори української землі. Росія хоче непрозорим способом отримати не лише прибуткові сектори української економіки, але також і землю. Колпаков переконаний, що наприкінці року Росія захопить українську харчову промисловість, а через 2-3 роки російський капітал увійде на український ринок землі – в разі, якщо буде знято мораторій на продаж землі.

Комуністична партія та Блок Литвина (який створено на основі перейменованої Аграрної партії), що входять до коаліції «Реформи та стабільність» та разом налічують 47 депутатів, виступають проти приватизації землі. Проте після дезертирства багатьох депутатів з опозиції чисельність коаліції зросла до 265 депутатів, і, зрештою, уряд може мати достатню кількість депутатів, які підтримають його законопроект про приватизацію землі.

Як стало відомо з надійних кіл, Путін хоче, щоб його люди всередині команди Януковича прискорили прийняття закону про дозвіл на приватизацію сільськогосподарської землі в Україні. Мова йшла також про те, що Путін пообіцяв російським бізнесменам знайти 6 мільярдів доларів для придбання ними української землі.

Російські придбання непрозорі та навряд чи зможуть залучити нові інвестиції та капітал. Їхні цілі суто геополітичні і полягають більше в тому, щоб усунути конкурентів, ніж в отриманні прибутку.

Ахметова та інших українських олігархів, які сприяли перемозі Януковича на виборах, було відсторонено від команди українського президента, яку контролює газове лобі та проросійське ідеологічне крило Партії регіонів, що забезпечує її підтримку з боку колишнього електорату Комуністичної партії. Слабкий вплив олігархів, яких довго асоціювали з прагматичними поглядами, робить зовнішню політику України менш проєвропейською, адже енергетичне та ідеологічне лобі посилюють значимість східного вектора. Це пояснює, чому зовнішня політика Януковича настільки проросійська, а про повернення до багатовекторності часів Леоніда Кучми говорити не доводиться.