A+ A A-
  • Hits: 6736

Одновекторна проросійська зовнішня політика України

Тарас Кузьо
Віктор Янукович не став " (Леонідом) Кучмою-2" і не повернув Україну до багатовекторної зовнішньої політики. Більшість українських і західних експертів переконані, що Янукович став першим українським президентом, який впровадив одновекторну проросійську зовнішню політику – разом із своїм білоруським колегою Олександром Лукашенком.

У червневому звіті під назвою "Стрімкий дрейф Києва у бік Москви" експерт Шведської агенції оборонних досліджень Якоб Геденскоґ написав: "Мультивекторна політика Президента Кучми була замінена одновекторною політикою Януковича". На сайті proua.com було зроблено висновок, "що ця багатовекторна політика є усього лиш ширмою для одновекторної".

Рух України в бік одновекторної зовнішньої політики є контрреволюцією, спрямованою проти результатів двадцятирічного консенсусу українських еліт, які були переконані в тому, що майбутнє України знаходиться в євроатлантичній спільноті демократичних націй. Даючи інтерв'ю для "Kyiv Post" (30 травня), керівник програми по Росії та Євразії Королівського інституту міжнародних відносин (Chatham House) Джеймс Шерр зазначив, що "своїми першими заходами – одними лише Харківськими угодами – Янукович змінив напрямок усього розвитку України з 1991 року. Не Ющенко визначив, що Чорноморський флот повинен залишити територію України в 2017 році. Це зробив Кучма. Багатовекторна політика Кучми була покликана поглибити дружні стосунки з Росією на основі прагматичних розрахунків та крок за кроком наблизити Україну до входження в євроатлантичну систему".

Президент Янукович є першим главою української держави, що негативно ставиться до ідеї членства в НАТО. Колишній Президент Кучма уперше формалізував ціль членства в НАТО у 2002 році і прагнув отримати План дій щодо членства в НАТО (ПДЧ) того ж року, а також у 2004 році (за іронією долі тодішнім прем'єр-міністром був Янукович).

Україна приєдналася до програми НАТО "Партнерство заради миру" у січні 1994 року, а в 1997 році в Києві було відкрито інформаційний офіс НАТО (я був його другим керівником в кінці 1990-х років).

Шерр також відзначив, що "усередині Міністерства оборони та серед вищого ешелону військових офіцерів було поширено переконання щодо того, що Україна повинна якомога глибше інтегруватися в НАТО. Усе це передувало Ющенкові".

Колишні Президент Віктор Ющенко та Прем'єр-міністр Юлія Тимошенко продовжили підтримувати консенсус українських еліт, ставлячи за мету членство України в НАТО. У січні 2008 року вони разом із тодішнім парламентським спікером Арсенієм Яценюком написали відкритого листа до НАТО, намагаючись отримати ПДЧ на Бухарестському саміті чотирма місяцями потому.

Відмовившись від цілі членства в НАТО, Президент Янукович позбувся важелю, який він міг використовувати, щоб змусити Росію поважати територіальну цілісність та суверенітет України. Президент Кучма використовував "карту НАТО" у стосунках з Росією протягом 1990-х років, зокрема для того, аби змусити Москву підписати угоду про визнання кордонів України в 1997 році. "Це обмежило набір можливих варіантів української політики безпеки, оскільки позбавило Україну її "карти НАТО", – сказав Геденскоґ. Окрім відмови від членства в НАТО, Президент Янукович зробив іще два подальші кроки.

По-перше, він відновив співпрацю розвідувальних служб України та Росії, у той же час припинивши таку співпрацю між Україною та НАТО, що продовжувалася майже 20 років. Останнє було ключовою вимогою Росії.

Службі безпеки України (СБУ) було віддано наказ більше не займатися загрозами з боку Росії, а натомість звертати уваги на уявні загрози з боку розвідувальних служб США (виборча кампанія Януковича 2004 року містила значну долю антиамериканізму). Минулого року двоє російських дипломатів було депортовано з України за шпіонаж та підривну діяльність, а ФСБ була змушена покинути територію розміщення Чорноморського флоту.

По-друге, підтримуючи пропозицію президента Росії Дмітрія Мєдвєдєва щодо Європейської системи безпеки, Янукович тим самим грає на руку російським планам усунути НАТО – і, відповідно, США – з європейського континенту. Подібна стратегія була започаткована ще тридцять років тому Радянським Союзом, який намагався замінити НАТО на ОБСЄ.

Більше того, "позаблоковий статус" Януковича є нечітким та застарілим для епохи після "холодної війни". "Позаблоковий статус" у розумінні президента дозволяє розміщення постійної російської бази на своїй території, в той час як нейтральні країни не мають іноземних військових баз. Геденскоґ також сказав, що "Мєдвєдєв не вбачає в "позаблоковому" статусі України нічого іншого, крім перехідного етапу на шляху до її майбутнього приєднання до Організації договору про колективну безпеку СНД".

Нейтральні країни витрачають більше чотирьох відсотків свого ВВП на військові потреби, оскільки заради вирішення проблем власної безпеки змушені покладатися лише на себе. Україна витрачає лише один відсоток від свого ВВП на військові потреби, і про жодне збільшення цієї частки в чотири рази не йде мова.

Крім того, концепт "позаблокового статусу" має обмежену підтримку серед представників українських еліт та українських експертів. Зокрема, серед його противників – парламентський спікер Володимир Литвин. Валерій Чалий піддав критиці нову зовнішньополітичну доктрину, назвавши її "недосконалою та слабкою", сказавши, що "Україна опиниться у сірій буферній зоні", а "нинішня ситуація невизначеності" продовжиться. "Можна констатувати, що влада не має чіткого розуміння стратегії національної безпеки та зовнішньої політики", – підсумував Чалий (Український тиждень, 11 червня).

Західні експерти погоджуються з цим. Як зазначив Шерр, "угоди (про Чорноморський флот) були підписані абияк, усе було зроблено надзвичайно некомпетентно, агресивно і нашвидкуруч. Це включає надто різкий геополітичний зсув: вражаюче, різке припинення співпраці розвідувальних служб України і НАТО, фактичне (якщо навіть і досі невизнане) завершення реформ у сферах оборони та безпеки, повернення старої гвардії до Міністерства оборони та СБУ, карт-бланш, наданий російським розвідувальним службам і, найбільш вражаюче, збереження усіх недоліків угоди 1997 року про Чорноморський флот, тепер подовженої до 2042 року".

"І запевнивши Брюссель у тому, що його пріоритетом є вступ до Європейського Союзу, у нього не вистачило ввічливості порадитися з ЄС перед підписанням цих надзвичайних угод. Якщо він потрапить у халепу з Росією, кого він зможе мобілізувати? Хто стане за його спиною? Напевне, ніхто, адже він знехтував ними, і вони відвернулися від нього", Шерр сказав.

Старший експерт розташованого в Брюсселі Центру європейських політичних досліджень (ЦЄПД) Мішель Емерсон сказав, що угода про Чорноморський флот є непрофесійною, "дуже гнітючою та непродуманою".

Більшість західних експертів дійшли до тих самих висновків, що і їхні українські колеги. Директор Інституту світової політики Альона Гетьманчук відзначила, що незважаючи на те, що Захід привітав "збалансування" української зовнішньої політики, насправді західні політики бояться, що Україна "не балансує, а дрейфує вбік Росії" (Українська правда, 16 червня).

Під час розмов із західними експертами, представники Інституту світової політики виявили п'ять позицій, що поділялися більшістю з них. Мінусів у зовнішній політиці Президента Януковича більше, ніж плюсів. Ціна за нормалізацію відносин між Україною та Росією надто висока. "Позаблоковий статус" є терміном епохи "холодної війни" та на сьогодні є недоречним. Президент не усвідомлює існування загроз суверенітету України з боку Росії. Заяви про мету членства в ЄС є всього лише завісою, оскільки пріоритетом зовнішньої політики Януковича є Росія.

Якою ж тоді є відмінність між президентами Лукашенком та Януковичем?

Дуже незначною. Обидва президенти ведуть одновекторну проросійську зовнішню політику і обидва кажуть "нєт" НАТО. Єдина розбіжність полягає в тому, що Янукович каже "да" членству в ЄС.

Проте ця уявна відмінність матиме невелику значимість, якщо Янукович закриє двері до членства в ЄС, проводячи авторитарну внутрішню політику, яка є несумісною з європейськими цінностями. Східні сусіди Європи перетворюються в східнослов'янський блок.