A+ A A-
  • Hits: 5818

СБУ націлилася на українську опозицію

Тарас Кузьо
Існують беззаперечні свідчення на користь того, що Служба безпеки України (СБУ) повернулася до тактики наступу на опозицію, востаннє застосовувану за часів правління Леоніда Кучми. Слід, проте, пам'ятати, що від цієї тактики з того часу повністю так і не відмовилися.

Внаслідок відсутності демократичного контролю над СБУ, величезної кількості її службовців, задіяних у протидії внутрішнім „загрозам" (близько тридцяти тисяч осіб – у порівнянні з шістьма тисячами співробітників британських МІ5 і МІ6) та радянської політичної культури, яку так і не було викорінено, на цей орган і надалі покладалася внутрішньополітична роль. Ще одним важливим фактором була спокуса українських президентів використовувати СБУ проти своїх політичних опонентів.

Тактику СБУ можна розділити на сім категорій, які багато в чому спиралися на уроки, винесені з помилок влади у 2004 році, коли завдяки Помаранчевій революції опозиція зуміла перешкодити сфальсифікованому обранню Віктора Януковича президентом.

По-перше, втручання в діяльність ЗМІ з метою зображення опозиції в негативному світлі, а влади – в позитивному. Олігарх та голова СБУ Валерій Хорошковський володіє найпопулярнішим українським телеканалом «Інтер». За існуючими даними, Хорошковський також пов'язаний з газовим лобі, що має великий вплив на Партію регіонів та інші політичні сили.

По-друге, погрози візитами офіцерів СБУ журналістам та нагляд за ними (Українська правда, 22 липня). Погрози з СБУ, зокрема, отримав блогер Олег Шинкаренко – після того, як представники цього органу заявили, що він «погрожував» життю президента. Шинкаренко повідомив, що його змусили написати письмове свідчення. «Оскільки конкретних вимог до мене поставлено не було, то слід розуміти це так, що будь-яка критика влади у ЖЖ може викликати нові переслідування», – сказав він (Українська правда, 30 липня). Шинкаренко також розповів, що СБУ зламала його блог та видалила з нього декілька повідомлень.

Його справу можна пов'язати з «фобією замаху», що оточує Президента Януковича (див. EDM, 28 червня). Андрій Шевченко, зокрема, звинуватив СБУ в перевищенні своїх повноважень (Комерсант-Україна, 2 серпня).

По-третє, наступ на західні фонди, що вже давно знаходяться на території України. 26 липня в аеропорту «Бориспіль» на десять годин було затримано Ніко Ланґе, директора українського представництва Фонду Конрада Аденауера з 2007 року. Фонд пов'язаний з німецькою партією «Християнсько-демократичний союз» і працює в Україні з 1994 року.

Ланґе погрожували депортацією, проте все ж дозволили в'їзд на територію України після втручання німецького канцлера Ангели Меркель та посла Німеччини в Україні. Згодом, напередодні візиту Януковича до Німеччини, обидві сторони погодилися зам'яти цей інцидент, оголосивши його «непорозумінням».

Розслідування, проведене Генеральною прокуратурою після відповідного звернення колишнього Президента Леоніда Кравчука, знайшло підстави для затримання Ланґе. Відповідно до його результатів, він порушив українське законодавство, яке стосується іноземців, що проживають на території України, а саме – «обов'язок іноземних громадян не втручатися у справи, які входять до внутрішньої компетенції іншої держави» (Українська правда, 30 липня). Можна лише здогадуватися, що це означатиме для інших західних фондів та ЗМІ, які функціонують в Україні.

У 2003-2004 роках Партія регіонів, інші прокучмівські центристські сили та Комуністична партія утворили парламентську комісію з метою вивчення західного фінансування неурядових організацій. Влада затримувала надання дозволу для відкриття офісу організації «National Democratic Institute» в Києві та погрожувала інформаційній службі «Радіо Свобода» закриттям її київського офісу в помсту за те, що та передавала по радіо витяги з незаконно записаних в офісі Кучми протягом 1999-2000 років плівок Миколи Мельниченка.

Віра в теорії змови, згідно з якими за революціями в Сербії, Грузії та Україні стояли західні розвідувальні служби, була дуже поширеною як серед українських, так і серед російських політиків, попри те, що законодавство, спрямоване проти неурядових організацій, було прийнято лише в Росії (у квітні 2006 року). Ця політична культура базується на радянських ідеологічних установках, відповідно до яких дисидентів та націоналістів розглядали як агентів іноземних спецслужб.

Вона також частково спирається на латентний антиамериканізм, який розпалювали під час виборчої кампанії 2004 року та спрямовували проти Віктора Ющенка. Колишній Міністр оборони Анатолій Гриценко повідомив, що протидія діяльності американської розвідки стало найбільш пріоритетним завданням контррозвідувального відділу СБУ. У той же час кількість офіцерів, які займаються діяльністю російських спецслужб в Україні, скоротили на 25 відсотків (Комерсант-Україна, 4 червня).

По-четверте, робота зі студентами та академіками, які є потенційними прихильниками опозиційних сил (Українська правда, 17 червня). Першим свідченням цього став візит офіцера СБУ до отця Бориса Ґудзяка, ректора львівського Українського католицького університету, з проханням вплинути на те, щоб його студенти не відвідували політичні зібрання (http://ucu.edu.ua/eng/news/549/).

Подібні візити СБУ здійснила і до інших українських університетів, ректори яких були більш податливими до підпису зобов'язань убезпечити своїх студентів від участі в мітингах опозиції. Активістам жіночого руху «FEMEN», представники якого здобули популярність, оголюючи свої груди для привертання уваги громадськості, загрожували виключенням з університетів (Українська правда, 23 і 30 червня).

7 липня своїм розпорядженням №1353-р уряд офіційно передав «Києво-Могилянську академію» та «Острозьку академію», два найстаріші українські університети, до сфери управління Міністерства освіти (http://www.brama.com/news/press/2010/07/100715ukma.html). «Києво-Могилянська академія» була одним із центрів Помаранчевої революції, а в її будівлі знаходився прес-центр штабу Ющенка.

По-четверте, губернатори отримали інструкції від СБУ зібрати дані з приводу бізнесменів своїх областей (див. документи, опубліковані на Українській правді 26 липня). Ці дані стосувалися їхньої освіти, професії, партійної прихильності та того, кого вони підтримали на виборах 2010 року. Владу також зацікавила «можливість співпраці», яка вимірювалася позначками «+», «0» та «-».

По-шосте, спільна тактика СБУ та Міністерства внутрішніх справ, яка полягає в перешкоджанні приїзду до Києва прихильників опозиційних сил та їх участі в політичних мітингах (див. EDM, 22 червня).

По-сьоме, нейтралізація Юлії Тимошенко, яка очолює найбільшу опозиційну політичну партію, проте не має депутатського мандату. Колишній заступник голови СБУ Олександр Скіпальський сказав, що СБУ намагається «розбити її, як на місцевих, так і на подальших виборах, щоб не існувала ця політична сила» (Українська правда, 27 липня). Навряд чи все зупиниться на арештах колишнього заступника голови «Нафтогазу» Ігоря Діденка, колишнього голови Державної митної служби Анатолія Макаренка, колишнього заступника начальника відділу енергетичної митниці Державної митної служби Тараса Шепітька та розшуку колишнього заступника головного бухгалтера «Нафтогазу» Марії Кушнір.

На думку колишнього Міністра закордонних справ Бориса Тарасюка, теперішня тактика СБУ виходить за рамки навіть тієї діяльності, яка велася нею проти опозиційних сил за часів Леоніда Кучми (Українська правда, 26 червня). Сигнал, який вона посилає, означає водночас помсту за минулі невдачі та запевнення в тому, що нинішня команда збирається залишатися при владі ще дуже довго.