A+ A A-
  • Hits: 7457

Тимошенко перед Тимошенко

Володимир Цибулько
tymoshenko_speak_1Моделювати майбутнє такого політика як Тимошенко за нинішніх обставин, означає залишити історію без розвитку. Найперше – бінарна схема „влада-опозиція" повинна трансформуватися в більш політологічний формат, а по-друге - звичайно ж в міжнародний контекст.

Міжнародна комунікація за нинішніх умов постає першопричиною власне внутріполітичного успіху. Здається нинішній правлячий клас тільки починає звикати до, власне, міжнародної контекстності. Економіка в цьому плані зусиллями європейців стала своєрідним стимулятором для політичних трансформацій.

Аналіз ситуації 2010 напрощується сам по собі до порівняння з політичними процесами та трансформаціями 2005 року. На сьогодні варто визнати – попри падіння рейтингів та втрату частини депутатского корпусу, Юлія Володимирівна все ж виглядає у більш бойовитій формі, аніж Янукович після Майдану. Деморалізації не проглядається, але минуло аж надто мало часу, щоб побачити новий образ – тепер вже лідера опозиції, „останньої надії української демократії". Хоча, здається, під час візиту держсекретаря Хілларі Клинтон саме такий образ – останньої надії української демократії і був презентований. Образ поміркованого і терпеливого анти-Ющенка самому Януковичу вирощували років зо три, тому й дивним виглядає скептицизм щодо Тимошенко нинішньої.

Якби до Тимошенко була якась раціональна альтернатива, не примітиви із телепробірки, а таки реальна альтернатива, регіонали б не шматували команду Тимошенко з такою люттю. За рейтингом незручності, неприручуваності Тимошенко для регіоналів є вже навіть не опонентом , і не суперником, а конкретним ворогом. Лишається тепер чекати, коли виборець почне сприймати владу як ворога самого себе, як окупанта – тоді коло для Тимошенко замкнеться. Вона в якості лідера почне влаштовувати багатьох, навіть критичну більшість.

Зміна бекграунду.

Вмонтовуватися в сюжетну схему, навязану країні регіоналами, і на умовах власне продовженння прописаного ними сюжету на сьогодні для Тимошенко означає приректи себе на вторинність. Для Юліі Володимирівни проглядається лише одна реалістична можливість знову із Попелюшки перетворитися в принцеву наречену.

Оскільки пророка, як відомо, у Вітчизні немає, на відміну від „Батьківщини", то найоптимальнішим шляхом для Тимошенко видається якийсь міжнародний успіх, чи то спів-головування в ЄНП, чи то присутність в якихось комітетах чи комісіях, котрі б дещо розмили образ лідерки „білого братства" БЮТ, і вмонтувавши її в найвище коло цивілізованих політиків – як рівну серед рівних, вивів її на перші ролі міжнародних лобістів України. Такої собі Матері Нації. Захисниці прав і свобод.

На тлі обмеженості в міжнародних контактах нинішньої влади, така діяльність паралельно посилювала б її політичну структуру на внутрішньому політринку. До того ж, рано-чи пізно, і для московських стратегій щодо України виникає потреба саме західнокомунікованому опонентові нинішньої влади. В російському векторі – чи остаточна перемога квазілібералів на чолі з Медведєвим, чи щасливий реванш силовиків на чолі з Путіним, чи третій шлях на чолі із Сєчиним, для утримування Януковича в правильному руслі запит на сильну опозицію в особі саме Тимошенко тільки зростатиме.

Тепер питання – хто має міняти тло, бекграунд, всеохопний сюжет? Якою має бути пропозиція з боку Тимошенко не стільки її звичним союзникам, скільки потенційним майбутнім партнерам? І, що найважливіше, якою має бути гра із західномислячим крилом (поки що крилом!) Партії Регіонів. Тим більше, що якраз фактор сусідньої Росії – її або подальша демократизація, або фашизація актуалізуватиме й перегляд українського сюжету. Навіть опір російській фашизації потребуватиме певної контр-фашизації української. Лібералізація ж Росії потребуватиме ще більшої лібералізації України, і тут Янукович просто перетвориться в історичне непорозуміння, тільки цей поворот сюжету може стати трампліном вже для інших. Бінарне протистояння завжди закінчується тим, що з арени сходять обоє.

Від сексуальності до софійності.

Можливо, окрім обєктивних причин поразки Тимошенко і її строкатої, націленої лиш на перемогу,команди на виборах, все ж, позначилися й додаткові, менш помітні фактори – демонстративна успішність, недостатня трагедійність образу, якщо так можна сказати. Недостатній „відхід-повернення", недостатнє на думку частини людей випробування трагедією. Звідси й відчуття певної поверховості. Особливо для старшого за віком виборця. Після трагедії з отруєнням Ющенка, становлення політика Тимошенко -така собі легкість буття, а відповідно й відсутність досвіду видавалася недостатніми для перетворення її недоосвяченого трагедією образу, хай якою б не була яскрава особистість, у символ(!) хоча б для третини народу.

Власне, таким і став Янукович. Людиною, що вистояла під ударами долі на очах у власного виборця. Така собі, дефрагментація суспільного поля по-януковицьки, потребуватиме на майбутнє,все ж, більш всеохопної постаті, котра б, все ж таки, претендувала на більшість голосів, котра була лідером для більшості територій. У Тимошенко за спиною якраз із виборчого багажу – саме перемога в більшості регіонів.Тобто в позитиві є саме та комунікація, котру потрібно конвертувати й прирощувати. І зміною сюжету, зміною політичного тла, і зміною власного образу.

Для того, щоб Ізраїлю стала потрібна Ґолда Меїр, Ізраїль повинен був нажити певний досвід, коли лише постать такої символічної сили зможе вибудувати баланс для нації і держави. І Беназір Бхутто, і Індіра Ганді – постаті із консервативного світу, але навіть консервативний світ готовий був сприймати жінку-лідера, за умов певного ідейного вакууму.

Українське суспільство попри домініючу урбанізацію, все ж залишаєтться доволі консервативним. І перемога саме в консервативному, коренневому сегменті консервує саму перспективу для Тимошенко.

Електоральне ядро збережене, потверджена більшість загроз, про котрі попереджалося в ході кампанії, а ця провидющість, вміння не просто спрогнозувати загрози, а ще й очолити опір загрозам може видатися саме тим каталізатором, котрий і почне формувати для України іншу Тимошенко – „спокійну силу". Лідера терплячого і неметушливого, політичного мисливця, на котрого звір виходить сам, оскільки цей мисливець уміє бути саме в потрібний час саме в потрібному місці.