A+ A A-
  • Hits: 5995

«Помаранчеву революцію» вирізають з українських підручників.Система освіти України нагадує Джорджа Оруелла «1984»

Тарас Кузьо
Головний персонаж «1984» Вінстон Сміт працював у Міністерстві правди. Підхід українських властей до власної історії може призвести до того, що Вінстона Сміта замінить Дмитро Табачник, а Міністерство освіти – Міністерство правди.

Заміна українофільської ідентичності русофільською з часу обрання Януковича призвела до таких дивних ситуацій:

1. Українська влада більше не визнає голодомор геноцидом, попри те, що таким його вважають двадцять країн світу.

2. Українські шкільні посібники більше не містять згадок про «Помаранчеву революцію» – на відміну від західних підручників з історії України. «Україна: Історія» Ореста Субтельного (четверте видання, 2009 р.) та «Історія України» Пола Роберта Магочі (друге видання, 2010 р.), опубліковані видавництвом «University of Toronto Press», містять по 5 сторінок інформації про «Помаранчеву революцію». Переклад розділу "помаранчевої революції" в історії України написана професором Magocsi наводиться нижче.

Аналітична стаття (www.pravda.com.ua/articles/2010/08/26/5332444/) та інтерв'ю (www.pravda.com.ua/articles/2010/08/26/5333553/) з істориком та автором підручників Віктором Мисаном, опубліковані на «Українській правді», можуть багато сказати про ідеологічні орієнтації нової української влади, яка керує країною з лютого цього року. Протягом попередніх п'яти років Віктор Янукович ніколи не визнавав легітимність «Помаранчевої революції» та своєї поразки у 2004 році, ігноруючи таким чином рішення Верховного Суду та парламентську постанову, а також – що навіть гірше – притримувався російської точки зору, відповідно до якої масові протести були звичайною «політичною технологією». Такий погляд на речі, згідно з яким за риторикою просування демократії адміністрації Буша стояли таємні операції американських спецслужб, був душе поширеним на пострадянському просторі.

Тому вважати Януковича зразка виборів 2010 року «переродженим демократом», навіть незважаючи на п'ять років «муштрування» американськими консультантами Манафортом і Дейвісом, було великою помилкою. Якби це було правдою, Янукович засудив би масові фальсифікації під час виборів 2004 року і визнав внутрішнє коріння «Помаранчевої революції» та власну поразку.

Неспроможність взяти відповідальність за скоєне кидає тінь на ще одного честолюбного політика – Віце-прем'єр-міністра Сергія Тігіпка – який намагається представити себе «новим обличчям» і «переродженим демократом». Тігіпко так само стійко відмовляється визнати фальсифікації на виборах, під час яких він очолював виборчий штаб Януковича. Тому ми не можемо сприймати його як демократа до того часу, як він почне діяти як демократ і засудить виборчі фальсифікації 2004 року.

Справжній Янукович (а не його відретушована версія, за яку багато західних газет, таких як "Financial Times", його сприймали під час цьогорічних виборів) ставився до «помаранчевого кошмару» (як він висловився одного разу) так само вороже, як і російські політичні керманичі. Тому не дивно, що Міністр освіти Дмитро Табачник швидко скористався своїми повноваженнями, аби усунути згадки про «Помаранчеву революцію» зі шкільним підручників. Цей вчинок більше нагадує відомий твір Джорджа Орвелла «1984».

Україна зберегла радянську централізовану систему освіти, в якій підручники, що публікують в Києві, згодом поширюються українською та російською мовами по всій країні. На обкладинці нового підручника з історії України для п'ятого класу, яких планують видати 506 тис., більше немає зображення масових протестів «Помаранчевої революції», яке було на виданні 2005 року. На обкладинці видання 2010 року тепер лише козацькі провідники. Нова версія підручника позбавлена згадки про «Помаранчеву революцію»; натомість вона містить коротку інформацію про президентські вибори 2004 та 2010 років, президентство Віктора Ющенка та обрання президентом Януковича.

Мисан вважає, що усунення згадок про «Помаранчеву революцію» цілком узгоджується з новою лінією видання 2010 року, яка свідчить про те, що нова влада прогинається під Росією. «Більшість міністерських рекомендацій пов'язана з формуванням дещо іншого, не агресивного образу нашого східного сусіда – Росії» (http://www.pravda.com.ua/articles/2010/08/26/5333553/). Окрім «Помаранчевої революції», з підручника було виключено епізоди боротьби України за незалежність від Росії, а голод 1933 року більше не характеризується як «штучний» та спрямований проти українців.

Ці двадцять «рекомендацій» Міністерства освіти стали першим прецедентом за чотирнадцять урядів незалежної України, коли автор підручника з історії був змушений «прислухатися» до цієї владної інституції. Видання 2010 року оминає всі епізоди української історії, які Москва вважає «антиросійськими». У відкритому листі російського глави держави Дмітрія Мєдвєдєва до колишнього українського президента Ющенка, написаному в серпні 2009 року, було окреслено ці неприйнятні для Росії сфери української гуманітарної політики.

«Помаранчевій революції» передувала югославська «Бульдозерна революція» та грузинська «Революція троянд» 2000 та 2003 років, відповідно. Останні, у свою чергу, зазнали впливу масових протестів, що призвели до повалення посткомуністичних лідерів, які втрималися при владі після падіння комунізму, в Румунії (1996 р.), Болгарії (1997 р.), Словаччині (1998 р.) та Хорватії (1999 р.).

З усіх вищезгаданих масових протестів українська «Помаранчева революція» була найчисельнішою (у ній брав участь кожен п'ятий українець), найбільш мирною (в Сербії парламент було підпалено, а в Грузії – захоплено демонстрантами) та найдовшою (вона тривала 17 днів). Багато західних та українських істориків розцінюють «Помаранчеву революцію» як епохальну подію, подібно до проголошення незалежності в 1991 році.

Зрештою, оптимізм аналітика Атлантичної ради США Адріана Каратницького стовно того, що Дмитро Табачник є «відхиленням» і скоро залишить свою посаду, є безпідставним, адже ігнорує ідеологічний вимір Партії регіонів та помилково припускає, що партією та Януковичем керують «прагматичні» олігархи. Саме така точка зору стала запорукою того, що багато хто на Заході вірив у те, що на останніх президентських виборах не було ніякої різниці між Януковичем та Юлією Тимошенко. Проте, як засвідчили наступні події, правління Януковича призвело до радикального русофільського зламу в траєкторії розвитку, яку підтримували три попередні українофільські президенти.

У своїй статті в "Kyiv Post" Адріан Каратницький, ведучи дебати з професором Рутгерзького університету Олександром Мотилем, написав (21 серпня, http://www.kyivpost.com/news/opinion/op_ed/detail/79315/#ixzz0yOHBAanm): «У питаннях культури я повністю погоджуюся з професором Мотилем. Ми обидва фундаментально незгодні з українофобською політикою Міністра освіти Дмитра Табачника та призначенням апологета Сталіна головою Інституту національної пам'яті. Проте я переконаний, що ці одіозні призначення буде переглянуто і відмінено. Я також вважаю, що Янукович чинить правильно, створюючи доброзичливу атмосферу для російськомовних українців. Такі кроки, на мою думку, посилять їхню підтримку української державності».

Насправді Табачник є невід'ємним ідеологічним елементом Партії регіонів і команди Януковича і буде обіймати свою посаду ще довго, оскільки Росія чинить тиск на призначення в гуманітарній галузі та сфері безпеки. Після виключення «Помаранчевої революції» зі шкільних посібників, які використовуватимуть вже починаючи з цього місяця, українські школярі будуть дивуватися, чому їм не розповідають про події, в яких брали участь їхні батьки, дядьки та двоюрідні брати і сестри, а також – що ще більш важливо – яке майбутнє чекає країну, історію якої редагують заради політичних цілей.

Пол Роберт Магочі «Історія України» (друге видання, 2010 р.),

Paul Robert Magocsi, A History of Ukraine, Second Edition.

(Toronto: University of Toronto Press, 2010)

Розділ 53

НЕЗАЛЕЖНА УКРАЇНА

Помаранчева революція

З позиції сьогодення стає зрозуміло, що підґрунтя для Помаранчевої революції було закладено двома роками раніше, у 2002 році, коли на парламентських виборах блок Віктора Ющенка «Наша Україна», що виступав з реформістською програмою, здобув відносну більшість голосів. Тим не менше, ця перемога була скороминущою, оскільки політичні маніпуляції лояльних до Президента Кучми депутатів відвели блоку «Наша Україна» (у союзі з Блоком Юлії Тимошенко та Соціалістичною партією) роль парламентської опозиції. Разом з тим, стало очевидно, що Ющенко буде кандидатом від реформістських сил на президентських виборах 2004 року. Його суперником був тодішній Прем'єр-міністр Віктор Янукович, якого підтримував Кучма та бізнесові кола, представлені потужними олігархами з індустріальних регіонів Східної України. Не бажаючи, щоб реформістсько-орієнтований Ющенко поставив під загрозу їхні бізнесові привілеї та здебільшого нечесно зароблені статки, олігархи об'єдналися з Президентом Кучмою (хто також боявся можливих звинувачень, пов'язаних із різноманітними скандалами навколо нього під час свого другого президентського терміну) заради того, щоб забезпечити перемогу на президентських виборах Віктора Януковича.

Тому не дивно, що Ющенко та Янукович посіли перше і друге місця у першому турі виборів (після якого всі інші кандидати вибувають з боротьби). У першому турі Ющенко набрав навіть більше голосів, ніж Янукович, проте нібито програв Януковичу в другому турі. Попри існування свідчень масштабних фальсифікацій, Президент Кучма визнав Януковича своїм спадкоємцем. Ще більш загрозливо виглядав той факт, що першим лідером іноземної держави, який привітав Януковича з перемогою, став Президент Росії Путін. Здавалося, що «багатовекторна» зовнішня політика України, яка останнім часом усе більше схилялася в бік Росії, стане курсом розвитку країни під час президентства Януковича. Зрештою, будучи ще губернатором рідної Донецької області, Янукович відкрито заявляв про необхідність надання російській мові статусу другої державної, забезпечення можливості громадянам мати подвійне українське та російське громадянство і встановлення національним пріоритетом дружніх відносин із Росією. Під час виборчої кампанії Янукович та його команда неодноразово називали Ющенка (якого було серйозно отруєно за підозрілих обставин) антиросійським екстремістом і маріонеткою Америки. Тим не менше, табір Ющенка не погодився визнати власну поразку та разом із ще більш радикальним реформатором Юлією Тимошенко створив так звану «помаранчеву» коаліцію.

«Помаранчеві» сили на чолі з Ющенком позиціонували себе як прихильники революційних змін, що мали очистити Україну від корупції, неефективності державного управління, залежності від Росії, а також передбачали проведення широкомасштабних економічних реформ, культурне відродження України та швидкий вступ країни до НАТО та Європейського Союзу. «Помаранчеві» лідери закликали своїх прихильників вийти на вулиці та проводити масові протести до того часу, поки сфальсифіковані результати другого туру не буде відмінено. Ніхто, а тим більше лідери «помаранчевої» коаліції, не очікував такої відповіді населення. У той час як у попередніх політичних мітингах брали участь щонайбільше 150 тисяч чоловік, у грудні 2004 року на вулиці та площі міст і містечок України вийшло не менше двадцяти відсотків населення країни – близько семи мільйонів чоловік. Київ та його центральний Майдан незалежності (який кияни називали просто Майданом) став центром загальнонаціонального протесту. На ньому протягом сімнадцяти днів за низької мінусової температури та снігопадів близько 2,3 мільйона людей (більше половина з яких приїхала до столиці з усіх регіонів країни) стояло до того часу, поки їхню вимогу про скасування результатів виборів не було виконано.

Незвичайні масштаб та тривалість протестів потребували узгодженої логістичної підтримки, яку забезпечили урядові та неурядові організації Сполучених Штатів Америки та Європейського Союзу, прихильний до протестів київський мер і тисячі пересічних жителів столиці, які безкоштовно давали їжу мільйонам нежданих гостей. З часом до Києва приїхали і прихильники Януковича зі сходу України, проте вони складали усього лиш близько п'яти відсотків усіх демонстрантів. Зрештою, абсолютна більшість протестувальників, яка складалася з прихильників «помаранчевих» сил в основному (77%) з Центральної та Західної України (Галичини), досягла своєї мети. Верховний Суд України визнав результати другого туру, які засвідчили перемогу Януковича, недійсними та призначив третій тур виборів. На ньому Ющенко отримав 52% голосів, а в січні 2005 року був інавгурований як третій Президент України. Найважливішим для функціонування демократичної системи стала мирна передача влади: Президент Кучма відступився, а обраний ним спадкоємець Янукович лишився активним представником парламентської опозиції.

ЧИ БУЛА ПОМАРАНЧЕВА РЕВОЛЮЦІЯ РЕВОЛЮЦІЄЮ?

В ейфорійні роки відразу після падіння комунізму в Центральній Європі найбільш шанований у світі політичний лідер регіону і майбутній Президент Чехословаччини Вацлав Гавел попередив, що найбільша загроза його співгромадянам іде не від представників попередньої політичної системи, а від «внутрішнього ворога». Іншими словами, жителі посткомуністичних країн мали навчитися долати свої внутрішні страхи та взаємну недовіру, які були вживлено в них протягом десятиліть тоталітарного режиму. Здається, лише зовнішній спостерігач – у цьому випадку професор із Сент-Луїса на середньому заході Сполучених Штатів, який мав змогу спостерігати за Помаранчевою революцією на власні очі – може зрозуміти глибоку трансформацію національної свідомості українців у результаті подій кінця 2004 року.

Мільйон українців зібрався на київському Майдані незалежності, вимагаючи скасування результатів другого туру виборів, які було визнано корумпованою і бандитською владою, та призначення нових чесних виборів. Перебуваючи під постійною загрозою, десятки тисяч мирних протестувальників декілька тижнів провели у палатках на Майдані за низької мінусової температури до того часу, як після голосування 26 грудня було нарешті відновлено справедливість. Тільки-но людина, за яку вони голосували, зайняла посаду президента, усі вони розійшлися по домівкам, не залишивши після себе ні обгортки від гумки, ні недопалка цигарки. Звичайні люди змогли досягти неймовірного. Це й була Помаранчева революція.

Рік потому корупція в Україні лишилася такою ж масштабною, як і раніше, економіка пішла на крутий спад, політичні вбивства ... так і лишилися нерозкритими, а гірше за все – коаліція, що прийшла до влади внаслідок подій на Майдані, розпалася внаслідок сварок і взаємних звинувачень. Засмучена громадськість почала скаржитися на те, що Помаранчева революція нічого не змінила.

На жаль, багато українців, хоч їх і можна зрозуміти, не усвідомили значення Майдану: фантастичної події в конкретний момент часу, яку не можна забувати.

Звісно, Майдан – це місце, але це також і живе творіння: символ, послання світу, джерело надії, попередження й акт народження сучасної демократії.

Події в Україні помістили на світову мапу кут Європи, про який решта світу воліла забути. Він, зрештою, був епіцентром людських страждань у двадцятому сторіччі: плацдармом великих битв двох світових воєн, місцем масових убивств під час більшовицької революції, полем поховань жертв Голодомору та Голокосту. Україну ділили, завойовували, шматували і систематично позбавляли ідентичності. ...

Тиха гідність тих, хто стояв на Майдані – чоловіків та жінок, готових померти за політичні принципи, які в багатьох інших країнах світу сприймають як самоочевидні – пролила світло на націю, чия історія була сповнена темрявою. Їхній приклад засоромив тих, хто відвернувся від України, яка вперше в своїй історії знайшла своє призначення. Призначення, що відкрило дорогу до світла. Тому Майдан став джерелом надії для землі, яка до цього знала про неї дуже мало. ...

Іншими словами, приклад Майдану дав універсальне свідчення того, що навіть за квазідиктатури суверенна влада належить народу. Він став прикладом честі та гідності, за який Захід має бути вдячний.

Майдан – це також і, як красномовно висловилася Тетяна Коробова, «люди, які знайшли людяність у собі самих». ... Надзвичайна подія на Майдані незалежності ... також може стати свідченням народження нової сучасної демократії. Пам'ять про неї та її набутки слід захищати. У цьому полягає основне значення Майдану ... та Помаранчевої революції.

ДЖЕРЕЛО: John Gillingham, "The Meaning of Maidan," Harvard Ukrainian Research Institute News, Spring issue (Cambridge, Mass. 2006), pp. 1 and 7.

Тим не менше, надіям та сподіванням Помаранчевої революції не судилося збутися. Справа була не лише в тому, що виборчі обіцянки були занадто оптимістичними, а й у тому, що два лідери коаліції – Ющенко та все більш популярна Тимошенко – виявилися нездатними працювати разом. Разом з тим, хоча незабаром основна маса населення сильно розчарувалася в політичних процесах своєї країни, у поведінці та свідомості українських громадян все ж відбулися значні та довготривалі зміни. Вперше за часи мислимої історії громадяни України змогли згуртуватися і шляхом колективної, проте спонтанної, дії у вигляді мирних акцій протесту змінити траєкторію розвитку, яку в 2004 році їм намагалися нав'язати власні авторитарні лідери. Зрештою, Україна не зазнала ніякого радикального зламу внаслідок Помаранчевої революції, а її політичний курс, скоріше за все, буде варіюватися між трьома різними підходами до управління державою, уособлюваними поміркованим реформатором Віктором Ющенком, радикальним реформатором Юлією Тимошенко та консерватором Віктором Януковичем. Тому події 2004 року слід розуміти радше не як революцію, а як ще один – хоч і дуже яскравий – етап у еволюції України від радянської політичної системи до європейської парламентської демократії, заснованої на принципах вільного ринку, яка, з точки зору політичних процесів, нагадує мені більше Італію, а не посткомуністичну Росію