Logo

Путін пояснив Азарову, хто на ринку диктує ціни

Putin_AzarovМикола Азаров, повернувшись з Росії, поміняв дещо риторику щодо неадекватної ціни на російський газ для українських споживачів. Поїздка і спроби бодай би поговорити з російським колегою Володимиром Путіним щодо зміни ціни на газ, виявилися безрезультатними, попри запевнення українських урядовців у тому, що контакт і розуміння є.

Змінити щось у газових контрактах, які так критикувалися і які обіцяли скорегувати в кращий бік теперішня влада не змогла.

Амбіції українських урядовців швидко втихомирили їхні російські колеги.Володимир Путін у Москві заявив, що газові угоди між Україною і Росією відображають інтереси обох країн, натякнувши тим самим, що без особливих поступок з боку України розмови про перегляд ціни марні.

При цьому він наголосив, що переваги завжди будуть на боці продавця. Мовляв, у тому що продавець хоче продати свій товар дорожче, а покупець завжди хоче купити його дешевше, немає нічого дивного. Можливо саме це дало підстави Миколі Азарову заявити уже в Києві, що Путін визнав завищену ціну для України.

Хоча сам Путін запевняв, що формула ціни на газ для України є такою ж, як і для європейських країн і що вона розрахована згідно умов ринку.

В той же час він наголосив, що Росія готова розглядати різні варіанти, пов'язані з забезпеченням інтересів української сторони.

Які ще «харківські угоди» можуть бути в обмін на дешевий газ?

Коли глава уряду Росії говорить про готовність розглядати варіанти, корисні для України, всі розуміють, що криється за такими формулюваннями. Розуміння Путіна вигідних умов невідповідне розумінню національних інтересів України.

Про нові «харківські угоди», які українська влада готова безтурботно підписати, в експертних колах говорять уже давно.

Зрештою сам Микола Азаров у п'ятницю у програмі Савіка Шустера поділився, що Україна готова скооперуватися,наприклад, у модернізації своєї газотранспортної системи, яка буде і надійніша і дешевша, ніж «Південний потік». І зрозуміло з усіма випливаючими від такої кооперації наслідками.

Про сумну долю і перспективи «Нафтогазу» пліткують уже давно. Є безліч і дрібніших об'єктів, які вподобала російська влада.

Вірогідно цей перелік ласих і бажаних для Росії об'єктів уже неодноразово зачитувався українській владі на різних переговорах. Заява голови "Газпрому" Олексія Міллера про те, що ціна на газ для України у четвертому кварталі може сягнути і 500 доларів за 1000 куб. м. очевидно скерована на те, аби українські перемовники довго не вагалися.

Не випадково у російській пресі відразу з'явилися повідомлення, що перегляд формули ціни на газ можливий хіба що за умови вступу України в Митний союз або ж створення спільного підприємства між "Газпромом" і "Нафтогазом".

Українській стороні забракло сильних аргументів, аби говорити з російською рівноправно і результативно. Отже про безболісне для національних інтересів зниження ціни, схоже, взагалі не йдеться.

Чи можливий і потрібен Україні дешевий російський газ?

Закиди «регіоналів» на адресу Тимошенко про те, що вона привезла з Росії у 2009 році ціну на газ, яку не здатна подужати українська економіка, подавалися в абсурдний спосіб. Цю тезу у своїх публічних виступах регулярно експлуатують особливо Герман, Чечетов і Богословська. По-перше, ціни , як водиться, визначає продавець. І про це Азарову нагадав Путін у Москві.

А то згідно логіки «регіоналів», будь-який споживач може зайти, скажімо, на Бесарабський ринок і зажадати будь-що за свою, вигідну йому ціну. Мовляв, мій сімейний бюджет не подужає телятину за 100 гривень, тому продавайте мені за 10. А ще краще за 5 гривень. За цією ж логікою пан Азаров мав призначити Путіну свою ціну на газ і зобов'язати того безперешкодно погодитися з нею. Саме такої поведінки Герман з Чечетовим вимагали від Тимошенко у своїх коментарях газових угод 2009р.

Те, що ціни на газ визначала і диктуватиме надалі одноосібно Росія, не панькаючись навіть з проросійськи налаштованими українськими можновладцями, видно якраз за результатами останнього візиту Азарова до Москви.

Чим Янукович з Азаровим гірші за Берлусконі з Меркель?

Акцент на причинах особливих умов цінової політики щодо газу для Італії і Німеччини, про які зараз говорять усі газові коментатори, навряд чи принесе користь в українсько-російських перемовах. Там своя специфіка і особливий рівень високих стосунків. Хоча Азаров з Януковичем міг би поцікавитися, чим він гірший за Меркель, і тим паче за Берлусконі. І чому ці країни мають преференції? Врешті, українська сторона могла б зажадати  пояснень природи  обрахування  цієї ринкової формули, яка ,за словами Путіна, нібито однакова для всіх   і нарешті покласти край розмовам про домішки там політики.

Тим часом те, що «регіонали» уникали закидів на своїх попередників за газові угоди ,відразу після візиту Азарова в Москву, не стільки результат усвідомлення своєї неспроможності домовлятися з такими супергравцями як Путін за своїми правилами, як страх опинитися на місці Тимошенко. Тобто під прицілом критики, лише більш нищівної і уже заслуженої.

Оскільки Тимошенко підписувала газові угоди у 2009 р. в умовах газової «війни», політичного тиску як внутрішнього так і зовнішнього характеру та  в умовах вимушеної небезпечної експлуатації  ГТС , однак спромоглася домовитися і про знижки на певний період, змогла усунути з ринку проблемного посередника і без здачі територій.

Теперішня влада веде переговори з Росією майже в «санаторних» умовах. Всі дружать між собою, всі говорять про стабілізацію взаємин між країнами, а обіцяного рівноправного співробітництва і дешевого газу не має. І не буде просто так.

Між тим більшість експертів якраз твердить, що визначену контрактом 2009 р. ціну годні подужати і економіка і тим паче олігархи,чиї виробництва, власне, й є найбільшими споживачами російського газу. Збільшення їхніх статків за останні роки лише це підтверджує.

Ба більше, висока ціна може простимулювати великий бізнес до модернізації виробництва, швидкого пошуку владою альтернативних шляхів постачання енергоресурсів і реального застосування ощадних технологій.

Проте, схоже, ані влада, ані олігархи в цьому не зацікавлені , оскільки,як висловився Михайло Гончар,експерт з енергетичних питань, нинішня влада добре живиться якраз з енергозатратності.

Критикувати ж Юлію Тимошенко за газ – це була, як виглядає, найлегша маніпулятивна технологія, за якою приховували не лише відсутність реальних реформ, стрімке і постійне зростання цін, а й неспроможність теперішньої влади «привезти» свою некабальну ціну на газ.

Марина Пирожук

Template Design © Joomla Templates | GavickPro. All rights reserved.