A+ A A-
  • Hits: 7525

Словаки покладаються на Москву і не довіряють Києву

User Rating:  / 0
PoorBest 
{jcomments on}Іван Гвать

Словаччина – Новий 2010 рік не за горами, а прикрий досвід із цьогорічного січня залишається для деяких країн Європейського Союзу надто болючим, щоб його вже забути. Знову оживає занепокоєння, чи після 7 січня 2010 року – дня сплати Україною за спожитий нею за попередній місяць російський газ – не повториться криза з початку цього року. Це було чи не найголовніше питання робочого візиту прем'єра Словаччини Роберта Фіца до російської столиці 16 листопада 2009 року, що відбувся якраз напередодні державного свята у Словаччині та Чехії – «ніжної революції», чи пак повалення комуністичної диктатури.

 


У Москві голова словацького уряду мав розмови з прем'єр-міністром Росії Володимиром Путіним та з представниками «Газпрому». В російській столиці ще перед цими зустрічами Роберт Фіцо згадав про російсько-український газовий конфлікт із січня цього року і висловився прямо: «Я завжди, на всіх рівнях, включаючи ЄС, даю найвищу оцінку позиції Росії під час (минулої) газової війни, яка найвигіднішим чином відрізнялася від позиції України» (Українська правда, 16.10.2009).

Із цих слів випливає, що винуватцем у січневій «війні», з погляду словацького прем'єра, є однозначно Україна.

Втім, голова уряду Словаччини лише повторив те, що він сказав у січні 2009 року після повернення з переговорів у Києві та Москві. Відкидаючи позу арбітра в російсько-українському газовому конфлікті, який «має глибокий політичний вимір», Фіцо все-таки, як інформувала словацька газета Sme (15.01.2009), поклав відповідальність за газову кризу на Україну.

У Словаччині не є таємницею політичні симпатії Роберта Фіца до Росії. Зокрема, раніше він не раз схвально відгукнувся на адресу тодішнього російського президента Володимира Путіна з приводу того, як той піклується про патріотизм та національну гордість росіян.

Поїздку голови словацького уряду Роберта Фіца до Москви вдома розкритикували деякі політичні сили за те, що він здійснив її саме напередодні державного свята 17 листопада – дня «оксамитової революції», коли словаки та чехи відзначають 20-річчя падіння комунізму в тодішній Чехословаччині.

Мовляв, щоб продемонструвати свою байдужість до відзначення події двадцятирічної давності, Фіцо й поїхав до російської столиці начебто обговорювати тему поставок газу. Серед правих опозиційних кіл Словаччини Фіца іноді називають «комсомольцем» чи навіть «більшовиком».

Як це було на початку року

У січні деяки представники словацького уряду та парламенту майже одностайно поклали вину за припинення постачання газу до Словаччини саме на Україну.

Голова Словацької народної партії (SNS), котра є членом коаліційного уряду, націоналіст Ян Слота сказав, що «однозначним винуватцем є Україна»(Sme, 08.01.2009.).

Віце-прем'єр Словаччини Душан Чаплович висловився в дусі свого партійного колеги й прем'єра: «Причину кризи бачу насамперед у транспортуванні (газу) через Україну. Не звинувачуймо в найгіршому Росію» (Sme, 13.01.2009).

На словаків не подіяли пояснення української сторони під час січневої кризи про технічну неспроможність качати газ із підземного сховища на українському Закарпатті до Словаччини, як про це інформував начальник управління зв'язків із громадськістю НАК «Haфтогаз» Валентин Землянський (Українська правда, 15.01.2009), бо це завдало б великих збитків іншим регіонам України.

Не допомогло й вияснення надзвичайного і повноважного посла України в Словаччині Інни Огнівець на сторінках словацької преси про те, що Україна не могла задовольнити прохання словацької влади перекачувати газ зі своїх підземних сховищ у Закарпатській області, тому що через відсутність російського газу змушена була в реверсному режимі постачати його у південно-східні регіони України, забезпечуючи таким чином функціонування великих металургійних та хімічних підприємств (Pravda, 22.01.2009).

Словаки не повірили Києву, а натомість узяли тоді – пасивно – сторону Росії, котра вела проти України масштабну дезінформаційну війну з метою дискредитувати її в очах європейської громадськості.

Про це, до речі, в інтерв'ю братиславській газеті Pravda (03.02.2009) прямо заявив колишній міністр закордонних справ України Борис Тарасюк. Він нагадав, що протягом перших шести днів січня 2009 року Україна, щоб забезпечити транзит газу через свою територію до країн ЄС, витратила для цього 126 мільйонів кубічних метрів власного (технологічного) газу. «Росія не дала нічого», – сказав Борис Тарасюк і додав: «Шкода, що деякі словацькі представники клюнули на російську брехню».

Словацький аналітик із питань зовнішньої політики Олександр Дулеба застерігав, що кризова ситуація з постачанням газу з Росії на Захід повинна стати для словацьких політиків «кінцем ілюзії, що триває від часу незалежності Словаччини: мовляв, Росія нам за будь-яких обставин, як дружній державі, постачатиме сировину... Ми повинні нарешті усвідомити собі, що Росії йдеться про бізнес. Коли мова про її інтереси, вона не завагається використати постачання сировин як засіб тиску на своїх приятелів» (Sme, 13.01.2009).

Подібно висловився посол Чехії з питань енергетичної безпеки при ЄС Вацлав Бартушка у квітні. Представники Словаччини, Болгарії, Сербії, сказав він, думали, що у них найкращі відносини з Росією і що завдяки історичним і культурним зв'язкам Росія поводитиметься з ними в особливий спосіб і не допустить до кризи. Тим не менше згодом ці країни були дуже здивовані, що це не так (Pravda, 04.04.2009).

Бартушка також не щадив гострої критики на адресу української сторони, яка під час переговорів із представниками ЄС була в полоні ілюзій і спочатку навіть відкрито про це заявляла – мовляв, «Європа більше потребує Україну, ніж Україна потребує Європу».

Повернімося, однак, до Словаччини.

Міністр економіки Словаччини Любомир Ягнатек, як повідомила газета Pravda 22 січня 2009 року, закликав словаків «пам'ятати, що, коли Словаччина опинилася у важкому становищі, Україна нам не допомогла, хоча й могла».

Це було сказано вже після того, як комісар Євросоюзу з питань енергетики Андріс Пієбалґс підтвердив: «Немає таких фактів, що Україна відбирала газ несанкціоновано після 31 грудня 2008 року», бо «весь обсяг заявленого Росією газу збігався після 31.12.2008 року з даними, зареєстрованими на українському боці» (УНІАН, 20.01.2009). Це означає, що Україна, пригадуючи улюблене слово російського лідера Володимира Путіна, газ не «тирила» – вона його просто не одержувала від свого північного сусіда.

Цікаво, що посол Росії в Словаччині Олександр Удальцов у своїй статті, опублікованій у братиславській газеті Pravda від 3 лютого 2009 року, запропонував словакам «полишити спекуляції щодо головного винуватця кризи». І це після попереджень і залякувань із боку російського «Газпрому», що він подасть на Україну позов у міжнародний арбітражний суд.

Від газової кризи до кризи грипу

Образа словаків за те, що Україна в січні не постачала до Словаччини російський газ, якого сама не одержувала, схоже, триває. Згідно з повідомленням Словацького радіо вранці 6 листопада, на прохання України надати їй медичну допомогу у зв'язку з пандемією грипу представник уряду Словаччини заявив, що його сторона не може задовольнити прохання східного сусіда тому, що в самій Словаччині пік грипу очікується на переломі січня-лютого 2010 року і держава потребує зберігати всі необхідні засоби антигрипозних медикаментів для своїх громадян.

Задля справедливості варто нагадати, що раніше Словаччина передала до України одноразову безкоштовну допомогу – 200 тисяч респіраторних марлевих пов'язок зі своїх державних резервів.

Як заявив міністр охорони здоров'я Словаччини Ріхард Раші, таких пов'язок Словаччина для своїх п'яти з половиною мільйонів громадян має 27 мільйонів штук. А що підготувала Україна? Які резерви на 47 мільйонів своїх громадян?

Із чим повернувся голова словацького уряду з Росії

Із Москви Роберт Фіцо, крім словесних запевнень свого колеги Володимира Путіна, не приніс жодних гарантій щодо поставок газу до Словаччини на випадок кризи. Навпаки.

Оскільки Путін останнім часом залюбки лічить гроші «в кишені» України – чи, бува, здатна вона платити за газ, – російський керманич попередив свого словацького колегу, що «проблеми можуть постати», якщо Україна вчасно не сплачуватиме за російський газ.

«Із того, що довелося почути, – сказав Фіцо після переговорів у Москві, – знову може дійти до величезних проблем між Росією та Україною, оскільки остання не спроможна платити. Були й натяки, що у січні знову може повторитися проблема з подачею газу до Європи» (Sme, 18.11.2009).

Виникає враження, що голова словацького уряду лише повторив слова Володимира Путіна. Може, він транслював московський сигнал країнам ЄС узагалі?

Аналогічно до найвищих представників Євросоюзу в Брюсселі та чільних політиків у різних країнах Європи і представники Словаччини також мають причини заявляти, що вони втомились від України, втомилися від зигзагів української політики, від безкінечних сварок, взаємних звинувачень і образ між Президентом та Прем'єр-міністром, від корупції, що наче шашіль роз'їдає державу.

Згаданий уже чеський дипломат Вацлав Бартушка в інтерв'ю Радіо Свобода (27.03.2009) був відвертим і сказав: «Я говорю своїм українським друзям прямо: ви крадете багато і занадто швидко. Ви розкрадаєте власну країну. Якщо далі піде таким темпом, то ви втратите і Крим, і незалежність. Це те, що зараз стоїть на кону».

Для чеського дипломата лишилося загадкою, як можна довести практично до банкрутства «Нафтогаз», що транспортує 80 відсотків російського газу. Це ж мала б бути найприбутковіша компанія в Україні!

Звісно, і в Словаччині також існує корупція, схеми «прихватизації» грошей із Євросоюзу для збагачення чи то окремих партій, чи близьких до них бізнесових структур. Проте ці корупційні схеми й скандали доволі успішно розкриває словацька преса, робить їх надбанням громадськості – платників податків і великою мірою сприяє таким чином формуванню громадянського суспільства. Після викривальних публікацій міністри та міністерські чиновники починають боятися, незграбно викручуються, іноді й змушені покинути свої посади.

В Україні це ще, на жаль, не функціонує як слід.

Після фінансово-економічної кризи прийшла пандемія грипу, а з нею й паніка серед населення і непідготовленість до цього всіх трьох гілок української влади, бо всі вони зайняті взаємочубленням і кампанейщиною президентських виборів. А народ? Його потреби?

Іноді складається враження, що у підсвідомості багатьох керівних політиків в Україні ще діє заспокійлива «совкова» заготовка, що нею, запопадливо дбаючи про своє сонцесіяння, користувався однин відомий корифей: людей у нас багато...

До речі, люди терпеливі й кажуть: головне, аби війни не було...

 

(Джерело: http://www.radiosoboda.org)